"Ти бачиш пса і дівчинку..." або Як стати малим

31.08.201209:00 «Твої улюблені пси та інші звірі» – так називається третя книга Богдани Матіяш, яка багато в чому продовжує чи, радше, доповнює попередню – «Розмови з Богом». Ця книга - не енциклопедія тварин чи інша інтелектуально-пізнавальна література, перш за все, тому, що містить поетичні тексти. У книзі Богдани Матіяш перераховано до тридцяти різних звірів з їхніми особливими іменами та характерними рисами. Сама поетка зазначає основну мотивацію написання книги – «тугу за Раєм», у якому людина була в тісному й безперервному зв'язку з Богом, а тварини не були дикими, а люблячими та мали глибоку прив'язаність до людини й... дружили між собою. «Мені дуже бракує світу, який він був на самому початку», – зазначає Богдана Матіяш в одному зі своїх інтерв'ю, і ці слова є немовби лейтмотивом усієї нової збірки поезій. Яких лише звірів не зустрічаємо в поезіях Богдани Матіяш, бо ж «чудернацькі ходять в лісах звірі»: це і пустотливі білки, сірі вовки, ведмеді, мурашки, косулі й лосі, їжаки, слон і сарна, гепард і тигр, гієни, сріблясті риби, зайці та куниці, прекрасні молоді олені, ягнята, добрий кіт, бабка, бджола з лапками в пилку, антилопи, зайці, які шарудять у траві, з нею ми роздивляємось птахів біля води і спостерігаємо вужів на стежці.


Та найбільше у книзі згадуються пси та... леви. Пси - радісні, лагідні й світлі, пси - найгарніші в світі, кудлаті, улюблені, веселі, малі, дуже щасливі та дуже улюблені пси. Найбільше пише про свого домашнього улюбленця – пса Пірата, чорного і кудлатого. З думкою про нього та про кота Борсука, кольору піску, пише цю книгу, зазначаючи, що вони «обоє вони дуже добрі й справді лагідні».

Тоді чому ж саме леви, до того ж гарні і добрі? Лев для Богдани Матіяш означає когось великого й, водночас, доброго, ввічливого, вдумливого, здається, лев для неї означає того, кому можна звіритися, і вона йому безумовно довіряє. Один з левів зустрічає нас й на обкладинці книги. Богдана Матіяш знайшла художницю Дар'ю Герасимову через Інтернет та попросила в неї дозволу на використання малюнка з чудернацьким левом із гривою з квітів, і ось він тут, привітний, як завжди.matiash

Перш за все, поетка замислюється над дивом, створеним Богом на втіху людині, над дивовижно створеним світом природи, яка в усьому є гармонійно збудованою:

згадую який зі звірів міг би бути страшний / і якого можна було би боятися і не можу згадати / при кожному з них починається світло і кожен / із них красивий...// не несуть / у собі страху а тільки багато радості.

Навіть навпаки, їй здається, що тварини набагато більше можуть відчувати, лише не можуть про це розповісти, тому вона намагається їх слухати душею, як, наприклад, свого доброго лева, який

багато розповідає про любов і радість каже що вони / дуже прості й делікатні й трохи подібні до яблуневого / цвіту що стається в свій час і в свою пору а тоді облітає засипає всю землю і діти збирають його повні долоні / підкидають в повітря плескають ручками сміються / коли пелюстки опадають на них як блідо-рожевий / теплий м'який дощ.

Звірята Богдани наче вміють розповісти просто про надто складні речі, як от

лев каже що багато таємниць / має в собі радість і багато радостей має любов.

Вона визнає, що іноді найгрізніші тварини можуть бути значно кращими, ніж люди – «бо ти, леве, є від мене мудріше».

Лев Богдани Матіяш невипадковий гість її поезій, а, радше, навпаки, завжди бажаний і особливо нею шанований, який завжди поруч –

він любить сидіти й дивитися як я готую сніданок / він розповідає мені в цей час казки про лелек, що летять / на зимівлю у теплі краї у вирій, про золотий пісок / про леопардів і сарн, про зебр і верблюдів про свого / доброго приятеля бегемота, що живе у великій воді.

Мовби зникають мовні кордони, й тварини і люди можуть вільно спілкуватися, і мудрий лев промовляє до поетки, в розмові привідкриваючи завісу своїх роздумів про життя, яким воно є в руках Божих –

лев говорить не поясниш нікому як добре бути / лагідним тільки може сама часом радітимеш / коли відчуєш яке делікатне й просте стає твоє / серце коли ти плачеш коли твої руки не мають / за що триматися коли твої очі повні води й коли / твої губи не вміють сказати нічого що би могло / зранити», і мудрий лев при цьому заплющує очі.

Подібно до лева, Богдана ділиться у розмові з улюбленим псом сумнівами, наскільки має збережену першостворену чистоту –

щось у мені мій псе дуже змінилося...// псе мій добрий і рідний подивися на мене / приклади мені лапу і вухо до грудей послухай чи моє серце / б'ється так як колись як раніше чи ще воно лагідне і м'яке.

Іноді Богдана Матіяш описує окремі епізоди, коли переймаєшся кожною деталлю –

ти бачиш пса і дівчинку вони разом ідуть стежкою вона веде / його на повідку вони збиваються з дороги або просто / мусять обходити непевні місця на якусь мить провалюються / в сніг і вона голосно сміється а пес гавкає і радо махає / хвостом.

Поетка неодноразово згадує про своїх псів, зокрема, вона описує й красу цих тварин –

почухаєш спину сміятимешся скажеш така густа / в тебе й добра шерсть між усіх псів ти / мій псе найгарніший.

У своїх поезіях Богдана Матіяш наголошує на простоті у всьому, і у стосунках також, бо прості речі важать набагато більше, ніж надмірні і пафосні –

не бійся просто присісти тут / поруч мене просто обійняти мене за гриву і якщо ти аж так / натомилась не бійся просто заплакати говоритимеш / будеш жива як квітка у полі і як дерево в лісі будеш / проста і радісна як найменша в світі дитина говоритимеш / значить житимеш

адже прості речі утворюють легкість життя. Це відомо найперше дітям, котрі й є ключем до розуміння дійсності та найбільше спілкуються з Творцем та Ним створеним світом природи.

У віршах Богдани Матіяш звірі, як люди, з живими емоціями, які вони по-особливому передають, з її поезій ми дізнаємося,

що навіть найдужчі звірі теж часом можуть / беззахисно й гірко плакати.

Навіть, здавалося б грізний ведмідь, стає вдячним за людську довіру і у відповідь сам стає довірливим та відкритим до людини –

ведмедеві сльози текли одна / по одній тобі на руки як срібний осінній дощ.

Поетка промовляє навіть до вовка, якого називає своїм братом, таким чином зображуючи здавалося б грізних тварин найкращими друзями людини –

сядь на / хвильку скажи чи ж тобі так добре чи ж тобі часом / не хочеться щоб тебе кого люди не люблять і звірі / бояться хтось назвав своїм братом любий вовче

повір в світі стільки любові що її не забракне нікому / й ніколи не зменшиться що її також вистачить і для / тебе ходи ближче... // я скажу всім щоб тебе любили скажу всім що ти / мій добрий улюблений брат.

Богдана Матіяш не цурається смерті, зокрема, сумує за звірями, коли вони помирають –

коли дивитися здалеку смерть здається / такою несправжньою а коли наближається ранить багато й міцно як шкло гостре / пробиває лапу як вистріл мисливця ранить / серце

псе мій найдорожчий покладу голову / на твоє тіло покладу лапи біля твоїх лап / заплющу очі тихо по тобі плакатиму.

Здається, що тварини Богдани неначе зроблені з плюшу, настільки вони милі та лагідні, що хочеться їх міцно обіймати, пестити, такий ефект недаремно виникає від її поезій, адже напевне такими ніжними є ці тварини і такими вона їх бачить поруч із собою, ось як вона уявляє їх перед брамою Раю:

приходить мій лев він нічого не каже просто кладе голову / мені на коліна

а такими вони є поруч із нею в побуті –

зрештою люблю / в тобі все таке славне й рідне кожну шерстинку / м'який ніс лагідні очі.

Звірі Богдани нагадують певну анімацію, коли через віршовані рядки можна конкретно відчувати біля себе присутність цих Божих створінь, Божих улюблених звірів –

а він приходить повагом неквапно лягає поруч / у теплу й м'яку траву сам міцний і м'який / вмощується делікатно й обережно щоби не наступити на мурашок не злякати джмеля / у квітці не стривожити мого сну.

MatijashЯк зізнається Богдана Матіяш, вона дуже любить бути близько до природи, дуже любить саджати дерева чи готувати щось, особливо, для близьких. Усюди в її поезіях ми знайдемо прекрасні краєвиди та окремі, делікатно виписані описи природи, які розповідають нам про пору року чи то пору душі, разом із останніми антонівками, улюбленими кленами, опалою хвоєю, сосною й горобиною, ромашкою та берізкою, кульбабами, крученими паничами і грициками усюди нас супроводжує неймовірна легкість. І навіть, коли падає дощ, то це не настільки сумно –

і ми і я і ти затамувавши подих зриваємось з місця / ковзаємо лапами по мокрій землі / намагаємось відтворити його політ.

Поетка вчиться дивуватись світові довкола і дивовижним тваринам зокрема, їхнім особливим, наче людським рисам характеру, їхніми досягненнями:

а ще не знаю як їм вдається бути кожному / меншим від іншого жодному не вивищуватись / звідки в них це вміння так мало мати тільки / пісок під ногами тільки вітер у лісі / тільки сонця і місяця добре світло.

Вона дивується безкорисливій любові тварин, каже, що вони

завжди люблять найперше серцем / а вже потім очима язиком шерстю / подушечками на лапах лапами хвостом.

Іноді Богдана прогулюється не лише справжнім неміфічним лісом, але й загадковими тунелями власної уяви, як-от мандрує вдвох із левом –

а тоді він візьме мене на спину й ми вирушимо / в якусь довгу й далеку прогулянку може в нашу із ним / пустелю може до водоспадів може до водопою куди / приходять слони жирафи і бегемоти / ми теж трохи нап'ємося з дороги я мій добрий лев.

Збірка Богдани Матіяш наче привідкриває двері в інший світ, і не лише світ тварин, а створює загальну ауру першоствореного світу. В її поезії присутні різноманітні настрої та почуття, вона по-різному передає навіть стани природи, щоб читач побачив все відразу на власні очі: як «прозоро і просто ясніє кора», «коли мені так тихо і так втомлено», у її поезії багато любові, «багато бігу швидкого», у ній є сміх та доброта, радість, світло чистота. Все у ній просто й все стається довірливим, адже «увесь світ красивий».

У своїх поезіях Богдана Матіяш продовжує молитовно звертатися до Бога, цього разу розмовляє з Ним про усіх Його звірів –

Ти що усьому дав початок ти що створив траву і дерева / й море річки і гори пустелі й родючий ґрунт і зірки і небо...// дозволь мені бачити як при тобі / сідають тихо згорнувши крила орел і яструб як ластяться / до ніг гепарди й рисі як усміхається твій улюблений лев / і як все обертається в світло стає простим і чистим / прозорим як шкло добрий мій Боже й лагідним.

Поетка торкається проблеми збереження природи, у свій, поетичний спосіб застерігаючи людей від насилля та знищення довкілля, й таким чином уберігаючи тварин –

я би хотіла / щоб їм кожен ранок вечір і день був безпечний / і лагідний хотіла б щоб олень і кожен інакший звір / без страху був собі щоби просто і довго жив.

Богдана хотіла б навчитися вмінню завжди поводити себе належно із тваринами, вона каже:

дай Боже так щоб нікого із них / слова мої не вразили руки мої не скривдили / серце моє не знехтувало.

Вона переймається долею багатьох звірів, каже, що їй шкода того, в яких умовах вони живуть – в неволі чи постійному страсі за своє життя.

Кажуть, що тварини часом є добріші, ніж люди. У поезіях Богдани Матіяш наче підтверджується думка, що цей світ занадто глухий до чужих проблем, і його потрібно зробити добрішим. Звірі не просто промовляють, а начебто докоряють людині, що вона втрачає зв'язок із Богом, перестає бути доброзичливою та чинити добрі діла, зрештою, просто втрачає здатність любити та бути любленою, як ось у цих словах  –

аж врешті він каже найгірше що я бачив / сьогодні це те як люди легковажать те що отримують / в дар як не вміють цінувати тих хто їх любить мій лев / плаче... // леви часом мусять трохи поплакати.

Богдана Матіяш вірить, що «можна було би навчитися говорити / до всіх на світі звірів», стати такими ж простими, як ці звірі, навчитися зі всіма знаходити спільну мову, знаходити її зі всім світом. Цю спільну мову потрібно шукати також із людьми, і то не лише добрими. Віднайти первісну гармонію – значить поєднатись із Богом, значить прийти під браму Раю зі всіма, кого ми «приручили» та за кого відповідальні.

Богдана Матіяш у своїх поезіях здійснює власну проекцію на майбутнє, і не вагається в тому, що ситуацію ще можна врятувати, знаючи, що світ повинен мати інше обличчя –

вірю що світ міг би бути інакший / що можна було би так вільно і легко бути / знати найбільшу любов і найкращу приязнь / лева до лева віслюка до ягняти пса до рисі.matiash1

Богдана ненадивується цьому світові, милується природним світом та любов'ю між звірями, що мимоволі робить аналогію до світу надприродного, надлюдського, який ми лише можемо собі уявляти та бачити душею –

аж потім спитати чи ангели / в небі бавляться теж так само просто і світло як ці птахи.

Богдана чудово усвідомлює, звідки походить всяка краса, яку спостерігаємо в світі і вона складає свою віршовану подяку Творцеві за все Ним так звершене –

це теж твій світ і те / чого не пишу про що тільки думаю воно все тобі / належить

за розмаїття барв за стільки / різних трав птахів комах плазунів і звірів дуже / тобі Боже мій дякую.

Збірка майже закінчується, і все начебто виглядає таким простим та легким, але таким враженням, що залишається з нами назавжди, як і вірші Богдани, як і постать улюбленого лева, що постійно перебуває у зв'язку з нами

я дивлюся на лева він сидить / мовчки нічого не каже тільки тихо так / усміхається.

Ми ніколи не знаємо, що буде далі, і яким буде наше продовження та яким стане світ після нас, і Богдана Матіяш, використовуючи кожну надану можливість, встигає дякувати Богові за все, що було, що є та що нас очікує, адже немає пісні простішої, ніж та, яку вклав нам в уста сам Господь. Тож дякуємо Йому разом із чудовою київською поеткою, яка є майстром творення діалогу з тиші –

дякую що не знаю що буде далі що просто бачу дорогу і світ / і стільки у ньому любові й світла простого як цвіт яблуневий / делікатного як сонячний промінь як поцілунок теплого.

Як і Богдана Матіяш, не знаємо, якими будуть наші наступні діалоги та в що перейдуть, але знаємо, що «коли цілий цей світ закінчиться», приятель лев забере нас до нашого Творця, «бо він знає дорогу щасливу й радісну». Богдана Матіяш вміє побачити та відчувати цей світ дуже тонко і вже, уявляючи повернення до першоствореного Раю, вона згадує й про усіх тварин –

заживи Боже мій всі їхні рани зроби так щоби їм / нічого більше не боліло а ще зроби так щоб нам / ніколи одні одних не втрачати щоби коли ти / відчиниш брами раю ці ласкаві звірята теж мали / право ввійти щоби ніхто не спинив їх ніхто не завадив нам при тобі / бути разом при тобі знову побачитись

вона ніколи не втрачає надії, що в майбутньому зустрінеться з усіма любими створіннями, яких будь-коли знала, щоб поруч із ними статися собі просто маленькою дівчинкою.

© Галина Калинська-Корчук

Фото: krytyka.comculture.unian.netzahid-shid.net

Рейтинг: 3.5 Голосів: 2 Переглядів: 2260
Ваша оцінка: 8985

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар