На шляху в Еммаус. Надія в часи невизначеності

27.05.201222:00 Виглядає так, ніби ми раптом прокинулись і почали помічати те, що скромні й не обов'язково високоосвічені священики знали й застерігали нас від цього, вже три століття, і що безперервно таврували у своїх недільних проповідях. Вони повторювали своїй пастві, що світ, який забув Бога, забув і різницю між добром і злом, позбавив людське життя сенсу і впав у нігілізм. Ми сьогодні, набиті нашим соціологічним, історичним, антропологічним і філософським знанням, відкриваємо цю саму просту мудрість, яку намагаємось висловити трохи заплутаною мовою. Лешек Колаковський Moving Towards Emmaus: Hope in a Time of Uncertainty by David Smith. Книга Вперше опублікована 30 червня 2007 року у видавництві SPCK (Promoting Cristian Knowledge). Перекладена на російську мову в 2011 році. Рецензія написана за виданням: На пути в Эммаус. Надежда во времена неопределенности. Пер. з англ. К.: Відкрита Біблія, Дух і літера, 2011. – 152 с. Мова рос. – Обкл. м'яка – Форм. 84Х108/32 ISBN 978-0-281-05909-6; ISBN 978-966-378-191-4.


Перед нами книга, яка трактує оповідь із Євангелія від Святого Луки  (Лк 24:13-35) у сучасному контексті.  Згідно задуму автора, історія, яка відбувається дві тисячі років тому, "вибухає новим сенсом" в наш час, за визначенням постмодерний та посхристиянський. Сучасною дорогою від зневіри та відчаю до пошуку духовного одкровення крокують видатний французький романіст і гуманіст Альбер Кам'ю, вчений та письменник Жак Еллюль, російська вчена та філософ Тетяна Горичева.

З допомогою прикладів видатних гуманістів та широких цитувань фахівців (Уолтер Брюггеман  спеціаліст зі Старого Заповіту, Лешек Колаковський — польський філософ, Стів Брюс та Зігмунт Бауман дослідники з питань релігійної кризи та багатьох інших)  автор виходить за межі традиційно біблійної екзегетики та намагається не просто знайти універсальну відповідь на тотальну зневіру західного суспільства, а приєднавшись  до "мейнстріму західного постхристиянського суспільства" посіяти зерно Біблії, і робить це з великою обачністю та ретельністю у формі відкритого діалогу із людьми, які живуть поза християнською традицією: світськими гуманістами, мусульманами.

Історія двох учнів, які прямують в Еммаус відображає, на думку Девіда Сміта сучасний історико-культурний контекст. Розповідь відбувається одночасно на двох часових відтинках: маркерами розповіді стає мандрівка двох учнів які прямують геть від Єрусалиму, але пізніше повертаються. Серед найважливіших проблем, які намагається охопити дослідник: криза інституту церкви, тема Воскресіння і перемоги над смертю, проблеми сучасного міста та екології. Книга побудована не на абстрактних розумуваннях, а на конкретних людських історіях та особистому досвіді. Автор критикує гуманізм за його розрив із джерелом - християнськими цінностями, основні постулати постмодерного суспільства та деякі його ознаки: комерціоналізм та споживацтво.

Однією з проблем, якої торкається Девід Сміт є "закостенілість" інституту Церкви, якийне здатний проповідувати, відповідати на проблеми сучасності, а недільна проповідь перетворилася на церковний жаргон, де вірні переконані, що "священник мусить говорити , а нам з цього яка користь?". Відтік вірних із англіканської церкви він порівнює із артеріальною кровотечею. Автор наводить власні враженнями: на колись процвітаючій церкві поблизу Глазго висить табличка "Врятуймо історичну пам'ятку", вказуючи на її двоякий сенс: Церква відходить в минуле?.

Криза церковних інституцій, на думку автора, тісно пов'язана із трактуванням Святого Письма. Природно, на думку богослова, що повторювані багато разів слова втрачають свою силу, однак помножені на сучасний контекст, вони повинні вибухати у свідомості вірних. Слід визначити, чи наші розчарування насправді не є плодом нашої самовпевненості в тому, як ми сприймаємо істину і реальність. Щоб не згубити духовну напругу, яку дарує Євангеліє, варто переосмислювати текст, що, як нам здається, уже добре відомий, часом наважуватися використовувати власну уяву та інтуїцію.

Девід Сміт пише, що люди не повинні вибірково трактувати Святе Письмо з ідеологічних міркувань, або зважаючи на якісь конкретні обставини. Христос, за словами експерта зі Старого Заповіту Дітріха Бонхеффера не дає "дешевої благодаті" а пропонує радикальну обнову. Для цього слід пережити скорботу втрати і приниження, а не йти до Спасителя  через силу, владу та насильство.

Однією з найбільших трагедій сучасності для автора книги є те, що християни занадто багато говорять і пишуть для внутрішнього споживання, а також не можуть вийти за межі комфортного існування у приміських храмах "локальних Єрусалимах". В той же час у містах, які втратили зв'язок із Божим творінням — природою, серед бруду і нечистот перебувають знедолені і відкинуті суспільством. Девід Сміт, як колишній місіонер закликає повернутися до міст і навести мости, "по яких привілейована еліта та найбільш знедолені можуть йти назустріч одне одному. Оригінальними є думки Хусто Гонсалеса, якого автор цитує, відкриваючи сенс видіння Іоанна про Небесний Єрусалим, як нове бачення міста та бунт проти імперського Риму, який збудований на жадібності та насиллі: "тільки в тому випадку, якщо ми не побоїмося опуститися в Na shljaxu_v_Emmausглибини людського відчаю і зануритися в темряву світу, де руйнуються надії і слова вірної перемоги змовкають у нас на устах, - тільки тоді ми зможемо відгукнутися на тривоги нашого часу з справжньої глибини християнського Євангелія".

Девід Сміт, пише, що гуманізм знищив всі сліди своїх справжніх коренів, а потім прибрав необхідні межі свободи людини у визначенні добра і зла. В результаті чого люди опинилися в "моральному вакуумі" замість того, щоб знайти щастя і справжню свободу, стають чимось на зразок "знарядь чужої маніпуляції".

Багато гуманістів-атеїстів сподівалися на те, що зможуть змінити світ на краще, але потрясіння від кривавих конфліктів зруйнували такі надії і можливість будівництва "світлого майбутнього". Сьогодні, пише автор, вони, як і чимало християн на спільній дорозі. Багато атеїстів та гуманістів щиро шкодує, що відкинувши мудрість релігійної традиції людство підійшло до загрози самознищення. З іншого боку демократичні цінності в політичній свідомості західної людини теж є заслугою християнства, де "жоден політичний режим не може поставити себе вище будь якої критики, влада дається на певних умовах, і коли повстають безправні, Бог може опинитися на їхньому боці".

Як відомо Гітлер зумів прийти до влади шляхом демократичних виборів. Здається, в лоні гуманістичних переконань такий парадокс свободи не вирішити. Девід Сміт вказує і на цікавий парадокс про який писав і Бертран Рассел у "Історії Західної філософії" та Філіп Пульман, згідно з яким, теократичне мислення зберігається навіть у атеїста. Науковець зазначає, що Радянський Союз був однією з найбільш безкомпромісних теократій в історії суспільства. "Найбільш догматичний матеріаліст рівня найбільш фанатичному віруючому".

У книзі "На шляху в Еммаус.." знайшла своє місце і яскрава історія дружби протестантського проповідника Ховарда Мамми та Альбера Камю. Вона стала початком спільних духовних пошуків, які підводять французького письменника до бажання охреститися знову. Однак їхню дружбу обриває атокатастрофа, в якій гине Камю.

Для Девіда Сміта Церква сьогодні стоїть перед зміною християнської парадигми. Слід відкинути етноцентричний підхід, прийняти міжнаціональну і міжкультурну спільноту, яку Бог мав намір створити у Христі, вважає автор.

Християнська віра має безконечні можливості перекладу на інші культури. Слід чекати, спокійно довіряючи Божественній новизні і вірити, що, коли вона з'явиться, то в ній відобразиться слава Того, хто воскрешає мертвих і творить усе нове, пише автор. Перспектива Божого майбутнього пропонує неспокійному віку реальну можливість нової надії в смутний час невизначеності.

Найбільшим викликом християнам сьогодні, на думку Девіда Сміта, є проблема не  стати спиною до тих, хто шукає у своєму житті Бога, як Альбер Камю, трансформувати застиглу спільноту і плекати відданих і послідовних християн.

Девід Сміт пропонує замислитися над питанням, чи ми тільки віримо у обнову нашого серця, чи, як добрі учні Христа, міняємо свої серця насправді. "Чи не залишаємося ми егоїстами і конформістами, якими були раніше?", запитує автор. Він закликає поділяти страждання інших та переконатися чи, насправді, ми не прикриваємося вірою в співчуття, зберігаючи апатію.

В один ряд із книгою Девіда Сміта можна поставити працю Еріха Фрома "Мати чи бути?" яка досліджує питання духовної сфери людини. Подібно до британського богослова, провідні світові теоретики Станіслав Гроф, Ервін Ласло, Пітер Рассел намагалися знайти вихід із духовної кризи, їхній діалог у книзі "Трансформація свідомості. Трансатлантичний діалог" теж став своєрідним шляхом в Еммаус, із глибокою діагностикою суспільних проблем, але розмова була позбавлена релігійного контексту, гуманісти продовжують вірити у власні сили.

В кінематографі тема сумніву віри знайшла своє відображення у фільмі Інгмара Бергмана "Причастя", який був знятий невдовзі після смерті Камю та розповідає про духовне сумяття протестантського священника, через яке гине людина, яка потребувала духовної розради.

Книга "Шлях до Еммаусу. Надія в часи невизначеності" не шукає відповіді поза межами християнського бачення світу. Завдяки цій праці, ми бачимо, що християнське світобачення здатне вповні охопити проблеми сучасного суспільства, зрозуміти його тривоги, а найголовніше дарує відчуття надії, сповнює людину очікування Божого одкровення. Універсальність мови християнських цінностей робить її доступною і зрозумілою для всіх. З допомогою простих слів автор повертає читача до духовної рівноваги. Життя, смерть і воскресіння Ісуса стали зразком, прикладом справді людського життя. Досвід Христа Девід Сміт пропонує пережити нам особисто. У пам'яті зринають рядки з вірша Богдана Стельмаха: "Довга дорога розлуки стала дорогою стрічі".

Сучасний контекст підказав автору, що сьогодні ми, радше вчимося в одне одного, а не повчаємо. Його позицію можна сприймати як відповідь на прохання Альбера Камю "Не йди від мене попереду — можливо, я не піду за тобою. Не йди позаду мене — можливо, я не поведу тебе.  Ходи поруч зі мною і будь мені просто другом".  Так чинить автор і читач стає подорожнім на глибоко символічному шляху в Еммаус.

Довідка: Девід Сміт був одним з директорів Інституту Уайтфілд в Оксфорді, працював місіонером у Західній Африці. Сьогодні викладає курс "Місія в місті та світове християнство" в Міжнародному християнському коледжі в Глазго.

До переліку написаних британським богословом книг входять, зокрема такі: "Змінюючи світ. Соціальний вплив британського евангелікалізма" (Transforming the World? the Social Impact of British Evangelicalism, 1998),"Волаючи в пустелі" (Crying in the Wilderness, 2000), "Місія на руїнах християнського світу"(Mission After Christendom, 2003) і "Проти течії: християнство і місіонерська діяльність в століття глобалізації" (Against the Stream: Christianity and Mission in an Age of Globalization, 2003).

Богдан Ворон

Рейтинг: -   Переглядів: 1376
Ваша оцінка: 7946

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар