Л. Тарнашинська. Українське шістдесятництво. Профілі на тлі покоління

27.04.201110:12 Марта Замбжицька. У контексті філософії персоналізму (Людмила Тарнашинська, Українське шістдесятництво. Профілі на тлі покоління. — Київ: Смолоскип, 2010). У київському видавництві Смолоскип з'явилася нова, літературознавча книжка Людмили Тарнашинської, присвячена поколінню шістдесятників. Людмила Тарнашинська відома любителям української літератури не тільки як літературознавець, але також як авторка збірників прози та поезії. Її найновіша книжка "Українське шістдесятництво. Профілі на тлі покоління" є результатом ґрунтовних досліджень та оригінального, вдумливого ставлення до творчості видатних представників покоління шістдесятих років, таких як: Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Михайлина Коцюбинська чи Григорій Тютюнник.


Авторка підкреслює, що покоління шістдесятників складалося по суті з окремих індивідуальностей, творчість яких залишалася самобутнім та самостійним явищем, хоча її об'єднували ідеї правди та творчої свободи. Саме тому монографія "Українське шістдесятництво. Профілі на тлі покоління" є за формою мозаїкою біографій, замкнутих у рамках окремих розділів, котрі необов'язково слід читати по черзі. Л. Тарнашинська пише: „Метою цієї монографії є – через яскраві постаті – відчути дух того часу, з'ясувати місце кожного митця у системі художньо-естетичних координат другої половини ХХ століття з проекцією у сучасність. Саме окремі профілі на тлі покоління шістдесятників – як тих, що пронесли із собою статус дисидентів, зазнавши тюрем, репресій і таборів, так і тихих книжників, які чинили системі внутрішній опір, відбувши у тривалу творчу самоеміграцію (...)".

Рух, названий шістдесятництвом був складним явищем, яке не обмежувалося рамками літературних програм, а охоплювало як вимогу творчої свободи митців, так і суспільно-політичну, антитоталітарну програму. Користуючись політикою відлиги, покоління шістдесятників прагнуло відродження української культури. Їхня — початково „безневинна" — творча діяльність швидко набула політичного масштабу. Відгуком цього стали життєві долі окремих поетів та письменників, з котрих частину засуджено на багатолітні ув'язнення, а інших позбавлено роботи і можливості творити. Деякі з них, як Ліна Костенко чи Валерій Шевчук, у відповідь на репресії вибрали шлях внутрішньої еміграції.

У своїй монографії Людмила Тарнашинська багато місця присвячує опису життя та характерів представників цього покоління, підкреслює їхню безкомпромісність та наполегливу, хоча нерідко безнадійну боротьбу за власну гідність. З кожної сторінки пробиваються велике знання і такт, з якими авторка доторкається до болючого, часто трагічного досвіду своїх героїв. Безсумнівною перевагою книжки є те, що авторка, особисто знайома з більшістю письменників, створює їхні психологічні портрети достовірно та вдумливо. Герої книги викликають пошану читача і як митці, і як люди.

Тарнашинська наголошує на тому, що метою її монографії є презентація покоління шістдесятих років у контексті філософії індивідуалізму та персоналізму, як головних ідейних маркерів шістдесятництва.

Її герої — це, передусім, яскраві індивідуальності, які не погоджуються на творчу та психологічну уніфікацію. В описаній авторкою епосі зосередження на індивідуальному Я означало не тільки літературний постулат, але, передусім, спосіб протиставитися невільницькій системі влади. Л. Тарнашинська пише: „Без перебільшення можна сказати, що саме індивідуальне Я відкрито й голосно заявлене молодими українськими поетами у 60-их роках минулого століття, не тільки стало своєрідним антрополого-персоналістським маркером літературного покоління, а й значною мірою визначило його художньо-стильові пошуки. У ці роки таку акцентацію на персональному, вирізненому з-поміж усіх Я ідеологи від мистецтва трактували як справжній виклик суспільним приписам з їхньою догмою тотального масовізму, стандартизації, усталеного й усілякого підтримуваного інститутами влади знеособленого й усіляко підтримуваного ми" А в іншому місці авторка стверджує: „Саме персоналізм (...) став, по суті, тим головним фокусом, з допомогою якого шістдесятники намагалися подолати ситуацію розірваності національної культури, соціокультурної упослідженості й неповноти буття, підпорядкованість людини тотальності зовнішніх чинників, зокрема, ідеологічних, соціальних, (...)"

Людмила Тарнашинська пише про найвидатніших. Про постаті, без котрих неможливо уявити собі сучасну українську літературу та науку про літературу. Деякі з них, а саме Євген Сверстюк, Валерій Шевчук чи Ліна Костенко, живуть і нині, продовжуючи йти своїми творчими шляхами. Інші, такі як Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська чи Микола Вінграновський, уже відійшли, але їхня творчість і надалі має неоціненний вплив на шляхи розвитку сучасної української культури.

Монографія "Українське шістдесятництво. Профілі на тлі покоління" не є замкнутим описом української літературної мапи шістдесятих років. У своїй книзі авторка промовчала про творчі долі Володимира Дрозда, Євгена Гуцала та Василя Стуса. Однак, це мовчання не випадкове — авторка навмисне залишає „білі плями", спонукаючи читача самостійно поповнювати знання і, водночас, — відкриваючи можливість для власних подальших досліджень.

Джерело: ЛітАкцент

Рейтинг: 4.6 Голосів: 8 Переглядів: 4274
Ваша оцінка: 3340

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар