Енцикліка Папи Павла VI "Про належний порядок передавання людського життя". Частина II

07.10.201315:22


Початок Енцикліки

Заклик до державних установ

23. Через те Ми звертаємося до урядів, на яких передовсім лежить відповідальність за захист загального блага, і котрі можуть так багато зробити для збереження добрих звичаїв: ніколи не дозволяйте підривати добрі звичаї ваших народів; серед усіх обставин запобігайте, щоби завдяки законодавству в сім’ю, первісну клітину держави, не проникали практики, які суперечать природному і Божому законові. Щоби вирішити проблему приросту населення, державна влада може і повинна йти іншим шляхом: шляхом мудрої і передбачливої сімейної та освітньої політики, яка запевняє моральний закон і свободу громадян.

Ми дуже добре знаємо труднощі, з якими стикаються уряди, особливо в країнах, що розвиваються.  Наше розуміння цих обґрунтованих турбот підтверджує Наша енцикліка „Populorum progressio“. Але тут ми повторюємо разом з Нашим попередником Іваном XXIII: “При розгляді і вирішенні цих питань людина не має права використовувати шляхи чи засоби, що суперечать її гідності, застосування яких нахабно пропонують ті, хто думає про людину та про її життя лише матеріалістично. Згідно з Нашим переконанням це питання можна вирішити лише тоді, коли при економічному і суспільному прогресі вшановуються і примножуються справді людські блага та цінності – як поодинокої людини, так і всього людського роду“[26].

Зовсім несправедливо було би вважати Боже Провидіння відповідальним за те, що насправді є наслідком короткозорої політики, недостатнього розуміння соціальної справедливості, еґоїстичного збагачення, зрештою лінивого недбальства при докладанні зусиль, які могли би привести народ з усіма його громадянами до вищого рівня життя.[27] Нехай же ж усі відповідальні, від яких це залежить, – декотрі уже це відмінно роблять – знову й знову всіма силами беруться за справу. Не можна послаблювати завзяття до взаємодопомоги у великій людській родині; тут на Нашу думку відкривається майже неосяжне поле для діяльності великих міжнародних орґанізацій.

До науковців

24. Ми хочемо скерувати Наш заклик до мужів науки, „які дуже сприяють благу подружжя і сім’ї та миру совісті, якщо вони шляхом спільної наукової праці намагаються точніше вияснити передумови для морально бездоганного реґулювання народжень“[28]. Передовсім слід бажати – як уже казав Пій XII –  щоби медицина, спираючись на знання та природні цикли, змогла витворити надійні основи для морально впорядкованого реґулювання народжень.[29] Тоді науковці – особливо католики серед них – доведуть своїм внеском, що є так, як вчить Церква: а сáме, що „не може існувати протиріччя між Божими законами стосовно передавання життя і тим, що служить справжній подружній любові“[30].

До християнських подруж

25. Тепер Наше слово спрямоване до Наших синів і дочок, особливо до тих, кого Бог кличе служити йому в одруженому стані. Церква, передаючи непорушні вимоги Божого закону, проповідує спасіння і відкриває у Таїнствах шляхи до благодаті: через це людина стає новим творінням, яке в любові і справжній свободі відповідає величному планові свого Творця та Відкупителя і має розуміння Христового “легкого тягару”.[31]

Слідуючи в покорі за Його голосом, християнські пóдруги повинні думати про те, що їхнє покликання до християнського життя, яке засновується у Хрещенні, розкривається і укріплюється у Таїнстві Подружжя. Так „вони зміцнюються і неначе освячуються“, щоби вірно виконувати їхні завдання, привести до завершення їхнє покликання і дати світові покладене на них християнське свідчення.[32] Господь довірив їм це завдання, щоби вони відкрили людям той святий і водночас лагідний закон, який глибинно поєднує їхню взаємну любов та співділання з любов’ю Бога, Подателя людського життя.

Ми аж ніяк не заперечуємо, що іноді для життя християнського подружжя виникають серйозні труднощі: бо як для кожного з нас, так і для них „тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя“[33]. Тим не менше, надія на це життя освітлюватиме їхню дорогу наче яскраве світло, якщо вони мужньо намагатимуться „жити тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці“[34], знаючи з певністю, що „проминає образ світу цього“[35].

Тому пóдруги повинні з готовністю приймати покладені на них жертви, зміцнені вірою і надією, яка „не засоромить, бо любов Бога  влита в серця наші Святим Духом, що нам даний“[36]. Далі, вони повинні настійливою молитвою виблагати  Божу допомогу і передусім черпати з невпинного джерела Євхаристії благодать і любов. Якщо ж гріхи гальмуватимуть їхній шлях, нехай вони не занепадають духом, а смиренно і витривало шукають прихистку у милосерді Божому, яке щедро дарується їм у Таїнстві Покаяння. Таким чином пóдруги можуть дійти до притаманної їм, як одруженим, досконалості, як її визначає Апостол: “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву... Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою... Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай боїться* чоловіка“[37].

Сімейне апостольство

26. Одним із найкоштовніших плодів, які визрівають із неухильних намагань подружжя коритися Божому законові, є часте бажання подружжя ділитися своїм досвідом з іншими. Так до широкого обсягу покликання мирян додається нове видатне апостольство: взаємне служіння тих, які є в однаковій ситуації: пóдруги беруть на себе апостольське завдання щодо інших подруж, по відношенню до яких вони є провідниками. Це видається сьогодні особливо сучасною формою апостольського служіння.[38]

До лікарів та їхніх помічників

27. Велику пошану виявляємо Ми до лікарів та їхніх помічників, які при виконанні своїх професійних обов’язків більше дивляться на те, що від них вимагає християнський професійний етос, аніж на чисто людські інтереси. Нехай же ж вони залишаються витривалими в намірі докладати всіх сил для рішень, які є відповідними до віри та розуму; але нехай вони також намагаються привернути до такого ставлення і їхніх колег. До того ж вони повинні розглядати як особливе завдання своєї професії набуття необхідних знань, щоби у цій складній сфері могти дати вірну пораду та вказати відповідальні шляхи вирішення подружжям, що до них звертаються, як цього від них з повним правом очікують.

До священиків

28. Дорогі священики, дорогі сини! Завдяки вашому святому служінню ви є порадниками і духовними провідниками як поодиноких людей, так і їхніх родин. З великою довірою Ми хотіли би звернутися до вас. Вашим обов’язком є – Наші слова стосуються особливо вчителів морального богослов’я – представити Церковне вчення про подружжя несфальсифіковано і відкрито. Ви перші, хто при виконанні службових обов’язків подає приклад щирого послуху, який внутрішньо і зовнішньо належиться Учительському Урядові Церкви. Як ви добре знаєте, цей послух зобов’язує вас не стільки задля наведених доказів, як задля світла Святого Духа, яким особливо обдаровані Пастирі Церкви при викладенні правди.[39] Ви також знаєте, що для збереження внутрішнього миру поодиноких [вірних] та для єдності Християнського народу велике значення має, що у питаннях моральності і віри всі коряться Учительському Урядові Церкви та говорять однаковою мовою. Тому Ми приєднуємося до проникливих слів великого апостола Павла і закликаємо Вас від усього серця: „Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці“[40].

29. Далі, якщо неприховування нічого зі спасенного вчення Христа є визначною формою виразу любові [по відношенню до душ], то воно повинно бути завжди пов’язане з терпеливістю і любов’ю; для цього Господь сам дав людям приклад своїм словом та ділом. Бо хоча Він прийшов не судити світ, а спасти його[41], то Він, щоправда, був невмолимо строгим супроти гріха, але терплячим і милосердним до грішників.

У своїх труднощах і бідах пóдруги повинні знаходити у слові і співчутливому серці священика відгомін голосу і любові нашого Відкупителя.

Дорогі сини, говоріть з упованням, переконані, що Святий Дух, який допомагає Учительському Урядові Церкви при викладенні правильної науки, освітлює серця вірних і запрошує їх погодитися. Без молитви нічого неможливо досягти. Навчайте цьому одружених; напучуйте їх, щоби вони часто, з великою вірою приступали до Таїнств Євхаристії та Покаяння і ніколи не занепадали духом через їхню слабкість.

До єпископів

30. Дорогі преподобні брати в єпископстві! Під кінець цього окружного послання звертаємося Ми до вас в шанобливості і любові. Ми особливо близько поділяємо ваші турботи про духовне добро Божого народу. Ми скеровуємо до вас Наше настійливе прохання: на чолі ваших співслужителів священиків і вірних самовіддано та не зволікаючи станьте на захист святості подружжя; для того, щоби життя в подружжі дійшло до [повної] людської і християнської досконалості. Ви повинні розглядати це як ваше найбільше та найвідповідальніше завдання, яке вам сьогодні довірене. Ви добре знаєте, що це пастирське служіння вимагає певної узгодженості пасторальних зусиль, яка охоплює всі сфери людської діяльності: економічну, освітню та суспільну. Одночасний поступ у всіх цих сферах вчинить життя батьків і дітей в сім’ї більш стерпним, легшим та радіснішим. При благоговійному дотриманні Божого плану щодо світу також і життя людського суспільства збагатиться братньою любов’ю та стане стабільнішим завдяки правдивому мирові.

До усіх людей доброї волі

30. Вас, високодостойні брати, дорогі сини і дочки, і вас усіх – людей доброї волі Ми закликаємо до справді великого діла виховання, поступу та любові. Ми спираємося при цьому на незмінне вчення Церкви, що його вірно зберігає та інтерпретує Наслідник святого Петра разом з братами в католицькому єпископстві. Це справді велике діло, Ми у цьому міцно переконані, спричиниться до благословення як світові, так і Церкві. Тільки тоді, коли людина дотримується Богом вписаних у її природу законів, які через те слід мудро і з любов’ю шанувати, може вона дійти до справжнього, палко бажаного щастя. Для цього великого діла Ми благаємо у всесвятого та всемилостивого Бога повноту небесної благодаті не лише для вас усіх, але особливо для одружених і уділяємо вам від усього серця як його запоруку Наше апостольське благословення.

Дано в Римі, при соборі Св. Петра, 25 липня 1968 року, у свято святого апостола Якова, у шостий рік Нашого понтифікату.

Папа Павло VI

***

Примітки

[26] Пор.: Енцикліка „Mater et magistra“, AAS 53 (1961); стор. 447.

[27] Пор.: Енцикліка „Populorum progressio“, § 48-55.

[28] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 52.

[29] Пор.: AAS 43 (1951), стор. 859.

[30] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 51.

[31] Пор.: Мт. 11,30.

[32] Пор.: Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 48; ІІ Ват. Собор, Доґматична конституція Lumen gentium, § 35.

[33] Мт. 7,14; пор.: Євр. 12,11.

[34] Пор.: Тит. 2,12.

[35] Пор.: 1 Кор. 7,31.

[36] Пор.: Рм. 5,5.

* В грецькому ориґіналі: η δε γύνη ίνα φοβηται τόν άνδρα. Очевидно, що цю боязнь слід розуміти не як страх перед чимось жахливим, а як благоговіння, боязнь образити. (Прим. перекладача).

[37] Еф. 5,25; 28-29, 32-33.

[38] Пор.: Доґматична конституція Lumen gentium, § 35 та 41; Пасторальна конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”), § 48-49; ІІ Ват. Собор, Декрет Apostolicam actuositatem, § 11.

[39] Пор.: Доґматична конституція Lumen gentium, § 25.

[40] Пор.: 1 Кор. 1,10.

[41] Пор.: Ів. 3,17.

Фото: mariavaltorta.com

Рейтинг: 5.0 Голосів: 3 Переглядів: 1762
Ваша оцінка: 101910

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар