Чи ж ви не багато вартніші за них?

23.05.201119:45 Olenka
Panas
Господь промовляє до кожного у свій спосіб, я в цьому впевнена, тому ніколи не потрібно боятися запитувати..До мене Він промовляє через події, яким б дивними вони на перший погляд не здавалися. Зі святим Антонієм у мене завжди були хороші стосунки і його присутність у моєму житті не одноразова ставила мене у певні незвичні ситуації, з яких в кінцевому результаті я черпала якийсь особливий Господній досвід та мудрість. Так було і цього разу...


Я йшла на вечірню до Сестер Служебниць. Було близько 5-ї години, вечора, я верталась після навчання, була надзвичайно втомлена, хотіла спати, напевно це характерні ознаки кожного студента. В запасі я мала досить часу і вирішила по дорозі зайти в костел св. Антонія, який якраз вималювався на моєму шляху. Цей костел мене особливо чарував, підносив, там я , немов розчинялася в Бозі, наповнялась Його животворящим Духом.. Я втомлено сіла на лавку, заплющила очі і почала промовляти молитву... але слабкість брала вгору, і я потроху почала дрімати. Розбудило мене, чи вивело з дрімоти якесь дивне скавуління позаду мене...я не зважала.. «Напевне хтось прогулювався і своїми домашніми улюбленцями»- думала я: «Захотів помолитися, зайшов у храм і взяв з собою тваринок, бо ніде більше залишити їх не мав змоги». Проте скавуління продовжувалось, я обернулась і побачила двох карапузиків-песиків, які бігали по костелі і якраз одному із них захотілось справити свою нужду..прямо на підлозі храму...Я не знала як вчинити... Взяла малюків і вирішила показати пані, яка доглядала за костелом. Вона була здивована, шокована і сказала чим швидше винести їх із храму. Адже висновок однозначний, тварин хтось підкинув...

Що ж робити? В храмі їх не залишиш... а на вулиці осінь, вечір, там би вони довго не прожили...Отож я і ще з одним добровольцем подались на сусідній ринок спробувати віддати хоч комусь цих чудних карапузиків. На щастя, одного песика вдалось віддати швидко - взяла якась пані із села, а от з іншим складалось не все так просто, та ще й моєму напарнику довелось піти, залишивши мене одну. Отож на вулиці вечоріє, стає все холодніше, людей на ринку все менше і менше...А я борючись із своїм невірством та відчуттям повної розгубленості із сльозами на очах промоляю: «Боже, я вірю, що ці всі дивні події сьогоднішнього дня із Твоєї Волі, що Ти потурбуєшся про мене і про цю тваринку, я довіряю Тобі». Та ще й недалеко від мене час від часу проходив наряд міліції, з цікавістю та із запитанням поглядаючи в мою сторону..=,) Проте до мене підходити їм не довилось, це зробила я сама. Спочатку я розказала їм усю цю незвичну історію про цуциків в храмі і попросила допомоги,хоча якої і сама не уявляла. Не знаю хто в цей момент був більше розгублений, я чи вони..=) «Візьміть до себе у відділок, стане вам у пригоді»- запропонувала я, «В нас там своїх псів багато» - сумно пожартував один із свої співрозмовників. «А чому ти не візьмеш» запитались у мене» «Мій кіт Пушок цього не дозволить» відповіла я. Про те один із міліціонерів згадав, що один його друг десь колись хотів подарувати песика своїй коханій..справа сумнівна але спробувати можна, хоча надії вже не було..І тут дзвінок і хлопець погодився!Ти ба я й не очікувала!!Скільки радості. І так відійшов в нелюдне місце я урочисто передала свого нового друга пану міліціонеру! Цікаво було й те, що чоловік положив песика до себе під куртку, під спецодяг, перебуваючи на виконанні обов'язків, хто зна як на це могло б в разі перевірки відреагувати його начальство...

Але все закінчилось добре!!Я повна радості, ще довго не могла оговтатись від пережитого і десь у серці постійно повторяла: «Боже дякую, дякую, дякую...» Ця кумедна на перший погляд історія навчила мене надзвичайно багато. Я зрозуміла наскільки важливо в кожній хвилині, кожній ситуації довіряти Богу, особливо тоді коли ми нічого не розумієм. І якшо Він потурбувався про маленького песика, покинутого напризволяще, в скільки раз більше Він потурбується про мене, про свою улюблену дитину..!

"Через те вам кажу: Не журіться про життя своє — що будете їсти та що будете

пити, ні про тіло своє, — у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від

одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у

клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Мат.6:25-26)

Фото: prikol.bigmir.net

Рейтинг: 4.9 Голосів: 20 Переглядів: 894
Ваша оцінка: 3698

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар