Не звикай, не обов'язок серцем керує

22.03.201121:36 Уляна
Журавчак
Життя часто нагадує мені гасання за оазами, або ж невпинну ходу за красивим горизонтом. Нині? Нині я мрію про те, що завтра..! Про що ж мріятиму завтра? Про те ще знати не можу. Людина - створіння, котре може ніколи не почуватися щасливим. Перебуває в стані цілковитого неспокою: планує, міркує, мріє, переробляє, закінчує і знов розпочинає... Йде за своїм горизонтом, бо він приваблює завжди і ніколи не зникає цікавість: а що там? далі... за цим горизонтом. По своїй суті - це добре. Чомучка всередині нас рідко втомлюється, а тому є, ніби той легендарний perpetuum mobile - невпинна, що ніколи не зупиняється.


Лиш є небезпека: можемо зачасто залишатися невдоволеними тим, що маємо.

Дім? Ось, маєш! - Бог дає тобі дах над головою і тепле затишне ліжко.

Робота? Гм, ось. Може, почекаєш? А покищо, будь ласка, маєш таку роботу!

Друзі? В Мене в запасі залишились лише найкращі! Підійдуть?

Бог - щедрий. Він ніколи не шкодує. Дає сповна, міру добру, натоптану.

А ми звикаємо, звикаємо, звикаємо... до чого б то не було.

Коли мрія збувається і стає звичкою, то ми дуже змінюємо своє ставлення до неї. Ще те, до чого вчора прагнула наша душа, нині нам здається вибляклим і непривабливим.

Ми звикаємо до теплого ліжка, гарячого чаю і даху над головою - це нам належиться, це наше і ніхто нам не в силі це забрати. Певною мірою, так. Лиш це не наше, а Боже. А забрати..? То вже як Він скаже...

Робота? Ооо, краще не чути, що ми кажемо, а тим більше думаємо про свою роботу. Це набір характеристик, що якби хтось розказував і просив відгадати що це, то ми б, певно, почали вгадувати з найвіддаленіших місць тортур. Як важко сказати дякую Богові за роботу. Легше назвати себе лузером, не здатним на краще місце праці. А Бог, тим часом, чекає, щоб ми Йому привітно підморгнули і подякували. Хоча б раз.

Друзі... Здається, до них неможливо звикнути. Але... приходить момент, коли ти ставишся до них як до своєї руки чи ноги. Як до частини себе. Рідної частини, котра є завжди близько. А чи хтось розмовляє зі своїми руками? Ви мене зрозуміли...

Невдоволення собою, своїм виглядом: вагою чи вродою, браком тієї чи іншої здібності... - якась тотальна орієнтація на мінус. Плюси? А, то так - вони й повинні бути...

Невдоволення рівнем своєї ерудиції, станом справ, перебігом подій, присутністю чи відсутністю якоїсь людини.

Згадаймо, лише прислів'я про одруження:

"Одружуватись чи ні? Все одно покаєшся!"

"Подружжя як верша: ті, що зовні хочуть всередину, а ті, що всередині - назовні".

Людина вміє просто дивовижно знаходити недоліки.

«Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, а ви не плакали» (Лк. 7. 32)

Тільки одне, Боже: скільки ще? Скільки буду нехтувати Твоїми найкращими дарами, щоб виявити свою внутрішню невдоволеність? Коли навчуся Тобі дякувати, навіть, за дрібниці? Навіть, за прикрі ситуації? Невже, так все своє життя й пробуду невдоволеною марудою, що крутить носом перед подарунками? Невже, вдячність - це буде недоступна для мене опція, налаштувати яку буде понад мої сили і вміння? Пробуду такою невихованою невдячною невіжою, й піду звідси невдоволена життям і розчарована, бо ж ця стрічка мені не сподобалася?

Прошу Тебе, сипни мені в очі попкорном, щоб я очунялася й зрозуміла слова Йоана-Павла ІІ: "Не живеться, не любиться, не вмирається в якості репетиції", і що ота кінострічка, на котру мене запросив Головний Режисер - не якась мильна оперета, а моє життя, і я не маю права до нього звикати, воно - неповторне!

Кожного дня.

Кожної миті.

Сповни моє серце вдячністю за всі подарунки, які маю задармо, прошу Тебе.

"Неспокійне моє серце, доки не заспокоїться в Бозі!" Святий Августин

 

 

Фото: pakway.wordpress.com

Рейтинг: 4.6 Голосів: 55 Переглядів: 990
Ваша оцінка: 2870

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (3)

+

Додати коментар



    • 23 Березня, 2011 10:35Оля Молочій Відповісти
    • Вічна тема - життя і його сенс. Чомусь згадалася Поліанна з її грою в радість ;-)


    • 23 Березня, 2011 16:37Роман Гнатів Відповісти
    • Якось так повелось, що люди здатні дякувати Богу за те, що для них миле, і вже дуже зляться коли трапляються випробуваня. Може просто слід зупинитись і згадати, що Бог зла нам не бажає.


    • 23 Березня, 2011 10:35Оля Молочій Відповісти
    • Вічна тема - життя і його сенс. Чомусь згадалася Поліанна з її грою в радість ;-)