«Просто дихати – це ще не життя». Рецензія на фільм «Поліанна»

EXCLUSIVE ARTICLES15.02.201313:19 Аньця Справжній живчик. Фільм, який заставляє радіти і шукати позитив у всьому. А ще допомагає потім витягувати із калабані невдоволення і смутку своїх друзів, які так само піддались пригніченню.


«Ти не любиш ранок понеділка? – Та ти повинна його любити більше, ніж ранки інших днів!!! Чому? Та ж бо до наступного понеділка зараз ще залишається аж цілий тиждень!!!!» Відразу ж набираю в чаті цитати Поліанни, щоб підбадьорити подругу. Чесно кажучи, результат приходить не так швидко. Пригніченість – добра п'явка, не так просто відчепити її. Ну, якщо просто розповідь про фільм чи цитування Поліанни ще не мають такого впливу, якого я чекала, то вже сам перегляд дійсно заставить долучитись до гри «Завжди знаходити те, чому можна було б порадіти». Дійсно, ми ж так любимо бути невдоволеними. Із великою майстерністю знаходимо причину для смутку.

Постійно нарікаємо

На дірку в мості

На п'яте колесо у возі

На масло, якого в каші мало

На крапку без "і"

На м'яч, що ламає квіти

На щастя без... далі буде

На те, що нас не видно

На те, що вмирають всі, а не дехто

На те, як багато треба любити, щоб себе зруйнувати

Але завжди треба тільки те, що не треба

Цілком погоджуюсь із автором цих рядків – польським священиком Яном Твардовським. У всьому бачимо причину для розчарувань. Просто вже звикли бути налаштованими на негатив та недовіру. Поліанна, дівчинка із однойменного фільму, вчить іншому. Вона щиро переконана в тому, що люди сердяться не спеціально, а просто за звичкою. Дівчинка виправдовує свою похмуру тітку перед другом: «Тітка Полі сердита тільки ззовні». Поліанна переконує лікаря, що шкідливо все накопичувати в собі. Вона впевнена, що краще радіти життю. В неї немає жодних секретів. І просто дихати, за її словами, ще не означає жити. Стільки мудрості в маленької дитини, якої б варто було повчитись усім нам, часто таким заклопотаним й похмурим. Хоч її втішання виглядають на перший погляд зовсім абсурдними: «Ви можете радіти, що зламали тільки одну ногу!», - намагається знайти причину для радощів пану Пендлтону. «Пхе!!! Ну, то дівчисько геть здуріло! Теж мені причина для веселощів!!!» - мимоволі появляється думка. «Але ж дійсно. Все могло б бути й гірше».

Хоча невпевнена, чи матиме такий вплив цей фільм на затятих песимістів. Може здатись надто солодким і позитивним. Було б більш правдоподібно і життєво, якби Поліанна все ж не змогла встати на ноги після операції. Достатньо і цього позитиву, що вона зуміла поєднати свою тітку і лікаря, які давно любили одне одного, але через гордість ховали свої почуття. Чи не вистачає для позитивного налаштування й того, що жінки-благодійниці завдяки Поліанні взялись за добрі справи, мовчазний буркотун пан Пендлтон усиновив сироту Джиммі, постійно невдоволена місіс Сноу нарешті почала посміхатись і вперше за останні 30 років вийшла із свого дому? «Ну ж мусить відбутись щось негативне», - говорить наша натура, яка підсвідомо чекає щасливого кінця, так і не вірячи, що він дійсно тут може бути. Виявляється – може!!!! І не тільки тому, що це фільм, знятий за книгою для дітей. А й для того, щоб ми оговтались, струснули із себе стереотипний порох звиклості до шпильок, до шила в мішку, до буркотіння свого та інших.

Життєрадісна дівчинка із рудими квітами на носі є втіленням християнських чеснот. І не тільки тому, що є дочкою пастора. Її життя – приклад відкритості, любові до ближнього. Коли вже вона сама не може знайти причини для того, щоб радіти, ця любов приходить на поміч: Поліанна радіє щастю ближньому. Вона радіє разом із Джиммі, який нарешті має «новоспеченого» батька і дах над головою. Вона тішиться, що тітка скинула завісу неприступності, що сусіди навчились радіти.

«А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність» (Гал. 5, 22). Цей плід Святого Духа є у Поліанни. Життя із Господом у Святому Дусі – не є наріканням і смутком, а життям у радості та мирі.

Згадую слова Ісуса, Який каже, що ми повинні стати, як діти, щоб успадкувати Царство Боже. Однак Поліанна – не єдиний приклад такої дитини у цьому фільмі. Слова Джиммі, які зуміли пробудити лікаря, не дають спокою і нам. Своєю відвертістю маленький хлопчик начебто струснув дорослого й поважного чоловіка й сказав: «Дій! Ну ж бо!!!» Він не боїться сказати серйозним дядькам, що Поліанну просто стошнило б, якби вона почула їхні роздуми «що зручно, а що ні», коли йдеться про те, чи зможе вона ще колись стати на ноги. Діти не вагались би ні хвилини. Погоджуюсь: запальність не завжди позитивна, але тут, коли є можливість вилікування, чи не є ця нерішучість і пошук зручності самолюбством, гріхом?

Мабуть, знайдеться і хтось такий, хто скаже після перегляду цього фільму: «Це всього-на-всього гарна казка для дітей. В житті так не буває!» Якщо це й казка, то насамперед для дорослих. Казка, яка прагне нагадати, що вона може стати нашою реальністю, звісно не без допомоги Бога і нашого бажання. Адже причин для радості – ціле безмежжя. Отець дарує його нам. «Бог є Радість, і якщо ти приступаєш до Бога, якщо лучишся з Ним, ти приступаєш до радості і лучишся з нею», - переконує нас і Мішель Кваст.

Анна Кликоцька

Фото: elenakora.ru

Теги: Поліанна
Рейтинг: 3.8 Голосів: 98 Переглядів: 9633
Ваша оцінка: 2355

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар