Про що шкодують на порозі вічності?

02.02.201611:27 Roberto
Gambero
Із проповіді у храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Львів-Сихів) на основі записів волонтерки Ганни Анікіної, зроблених за час спілкування з людьми похилого віку


Часто в інтернеті трапляються переліки на кшталт "100 речей які треба зробити", "20 речей, про які ви обов’язково шкодуватимете". Пишуть там щось доволі очевидне навіть не для старого  про час, згаяний за переглядом телебачення чи в інтернеті, нездоровий спосіб життя, нереалізовані мрії і т.д. Читаючи таке більшість людей киває головою, погоджується  і живе й надалі так, як жили до цього. Ймовірно через те, що тут постають якісь узагальнення, написані "сухо", і які не проникають до глибин серця. Сьогоднішня проповідь була не така  аж до сліз. Може тому, що до нас опосередковано промовляли реальні люди? І ми мали можливість багато у чому побачити себе, своїх рідних, знайомих?

Поділюся цими історіями і з читачами ДивенСвіту. Отож про що шкодують люди похилого віку на порозі вічності?

1. Вони народили занадто мало дітей.

"Знаєте, Анічко, я зараз так шкодую, що ми тоді не народили доньці братика або сестричку. Жили ми в комуналці, вп'ятьох в одній кімнаті з моїми батьками. І я думала  ну куди ще одну дитину, куди? І ця спить у кутку на скриньці, тому що навіть ліжечко поставити ніде. А потім чоловікові по службовій лінії виділили квартиру. А потім  іншу, побільше. Але вік був уже не той, щоб народжувати... Зараз думаю: ну ось чому я не народила навіть п'ятьох? Адже все було: чоловік хороший, надійний, здобувач, "кам'яна стіна". Робота була, дитячий садок, школа, гуртки... Всіх би виростили, підняли на ноги, в житті влаштували. А ми просто жили як усі: у всіх дитина одна, і у нас хай буде одна... Бачила, як мій чоловік няньчиться з цуценям, і подумала  а адже це в ньому нерозтрачені батьківські почуття. Його любові на десятьох би вистачило, а я йому народила тільки одну..."

2. Вони надто багато працювали на шкоду сім'ї.

"Працювала я комірницею. Весь час "на нервах"  раптом недостачу виявлять, на мене запишуть, тоді суд, в'язниця. А зараз подумаю: і навіщо працювала? У чоловікато хороший оклад був. А просто всі працювали, і я теж".

"Тридцять років я пропрацювала в хімічній лабораторії. Вже до п'ятдесяти років ніякого здоров'я не залишилося  втратила зуби, шлунок хворий, гінекологія. І навіщо, питається? Сьогодні моя пенсія  три тисячі рублів, навіть на ліки не вистачить".

У старості, оглядаючи прожите життя, багато хто просто не може збагнути, навіщо за цю роботу трималися  часто некваліфіковану, непрестижну, нудну, важку, низькооплачувану.

3. Вони занадто мало подорожували.

Серед кращих своїх спогадів більшість літніх людей називає подорожі, походи, поїздки.

"Пам'ятаю, як ми ще студентками поїхали на Байкал. Яка ж там неземна краса!"

"Ми на цілий місяць вирушили в круїз на теплоході по Волзі до Астрахані. Яке ж це було щастя! Ми були на екскурсіях в різних історичних місцях, загоряли, купалися. Подивіться, я досі зберігаю фотографії!"

"На вихідні ми вирішили поїхати до Ленінграда. У нас тоді машина була ще двадцять перша "Волга". Сім годин за кермом. Вранці сіли снідати в Петродворці на березі Фінської затоки. А потім почали працювати фонтани!"

4. Вони купували занадто багато непотрібних речей.

"Бачите, у нас в буфеті стоїть німецький порцеляновий сервіз на дванадцять персон. А ми навіть ніколи в житті з нього не їли-не пили. О! Давайте візьмемо звідти по чашці з блюдцем і вип'ємо з них чаю, нарешті. І для варення розетки виберіть найкрасивіші".

"Ми з розуму сходили за цими речами, купували, діставали, намагалися... Адже вони навіть не роблять життя комфортнішим  навпаки, вони заважають. Ну-от навіщо ми купили цю поліровану "стінку"? Все дитинство дітям зіпсували  "не чіпай", "не подряпай". А краще б стояла тут найпростіша шафа, з дощок збита, зате дітям можна було б бавитися, малювати, лазити!"

"Купила на всю зарплату фінські чоботи. Ми потім цілий місяць харчувалися однією картоплею, яку бабуся з села привезла. І навіщо? Хіба хтось колись став мене більше поважати, краще до мене ставитися через те, що у мене чоботи фінські, а в інших  ні?"

5. Вони занадто мало спілкувалися з друзями, дітьми, батьками.

"Як би я хотіла зараз побачити свою матусю, поцілувати її, поговорити з нею! А мами вже двадцять років немає з нами. Я знаю, що коли мене не буде, моя донька буде точно так само тужити, їй буде точно так само мене не вистачати. Але як їй це пояснити зараз? Вона так рідко приїжджає!"

"Народила я Сашеньку і в два місяці віддала в ясла. Потім  дитячий садок, школа з групою продовженого дня... Влітку  піонерський табір. Одного вечора приходжу додому і розумію  там живе чужа, зовсім мені не знайома п'ятнадцятирічна людина..."

6. Вони занадто мало вчилися.

"Як мало я читала книг! Все справи та справи. Бачите, яка в нас величезна бібліотека, а більшість цих книг я навіть ніколи не відкривала. Не знаю, що там, під обкладинками".

7. Вони не цікавилися духовними питаннями і не шукали віру.

"Знаєте, я все життя віруючих людей якось побоювалася. Особливо завжди боялася, що вони потайки від мене навчать своїй вірі моїх дітей, розкажуть їм, що Бог є. Дітито у мене хрещені, але про Бога я з ними не говорила ніколи  самі розумієте, тоді всяке могло бути. А тепер розумію  у віруючих було життя, у них було щось важливе, що для мене тоді пройшло повз".

* * *

   Чи хочемо ми, якщо Бог дасть здоров’я дожити до схилу літ, поповнити ряди цих людей, які занадто пізно зрозуміли, що у житті є найважливішим? То не біймося змінитись!

1. Більше народжуймо! Ще Митрополит Андрей Шептицький у Пастирському посланні 1934 року писав про загрозу "жахливого стану... при якому по селах буде більше домовин, ніж колисок". Нагадував: "Бог дасть діти, дасть і на діти", і робив висновок, що єдиним шляхом для справжнього християнського подружжя є "здержаність із приниманням стільки дітей, скільки Богом сотворена природа дасть".

2. Ніколи не даваймо роботі стати важливішою за сім’ю. Усіх грошей не заробимо. Для дитини додаткові півгодини з мамою/татом завжди будуть ціннішими, ніж нові мешти чи іграшки. Якщо чоловік заробляє достатньо, щоб прогодувати сім’ю  то чи не варто свої кар’єрні амбіції, якщо вони не можуть поєднуватись з повноцінним вихованням дитини, відкласти на той час, доки діти не стануть дорослими?

3. Подорожуймо! Навіть приміською електричкою у якийсь з райцентрів. Навіть одноденна вилазка в гори. Мінімум часу, мінімум коштів, зате спогади і враження  на все життя.

4. Перестаньмо мислити матеріально. Навіщо переплачувати за бренд, якщо ту ж якість можна купити дешевше? Навіщо купувати щось лише тому, що "зараз так модно"? Для чого "євроремонт", якщо житло чисте, затишне, хай там навіть інтер’єр "вийшов з моди"? А про монументальні витвори на цвинтарях, часто  за останні гроші, то взагалі мовчу... Подумаймо, адже ці кошти можна використати у значно корисніших цілях.

5. Спілкуймося! Відвідини друзів, батьків, жива розмова, погляди, дотики  цього ніколи не замінить інтернет. Спілкуймося з дітьми  якщо ми систематично не наповнятимемо їх чимось добрим, то наповнять за нас  вулиця, телебачення, інтернет. Проґавимо момент  і вже буде пізно. А це  їхня доля, і наша старість...

6. Читаймо! Ще Ґете писав: "Ти стільки разів людина, скільки книжок ти прочитав". І читаймо з розумом: чи варто витрачати час на ширвжиток, коли однієї класики світової літератури стільки, що на все життя вистачить? А скільки ж книг є важливих в прикладному аспекті - для роботи, правильної побудови сім’ї, релігійної освіти, врешті-решт.

7. Будьмо справжніми, практикуючими християнами. Йдімо слідом за Ісусом щохвилини і у кожній своїй справі, і таке наше життя буде найкращим дороговказом для наших дітей. І на схилі літ зможемо прощатися з цим світом з усмішкою на обличчі та з подякою Богові, а не жалем про змарновані нагоди.

І все у нас вдасться. Бо "коли Бог за нас, хто проти нас?"

Фото: pl.ua

Рейтинг: 4.7 Голосів: 45 Переглядів: 1487
Ваша оцінка: 106576

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (3)

+

Додати коментар



    • 7 Лютого, 2016 15:37Промінчик Відповісти
    • "Є тільки два дня в році, коли ви не можете нічого зробити. Один з них називається вчора, а інший називається завтра."
      Давайте жити сьогоднішнім днем!


    • 4 Лютого, 2016 12:46Олег Пендюк Відповісти
    • Повчальні історії. Можливо, ще варто акцентувати увагу на тому, що поріг вічності, на жаль, не завжди на схилі літ? А також з повагою до п. R. Gambero зазначу, що Йоганн Вольфганг фон Ґете писав все ж про мови: «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина».


    • 5 Лютого, 2016 02:35Roberto Gambero Відповісти
    • Так, акцент на цьому не був би зайвий, дякую ;)
      Щодо вислову - у мене теж виникали сумніви щодо того, що Ґете писав не про книги, але при перевірці перед використанням я не пішов далі першого посилання в гуглі, а воно якраз приписало цей "адаптований" вислів його авторству :) Хай вже буде, як є ;) Дякую за коментар!