Чи правильний пріоритет? Або про хори і не тільки…

26.01.201610:55 Олег
Пендюк
Люблю співати, не боюсь поки що ні високих лавок, ні стільців, ні табуреток.


І на сцені з дитинства, і в житті граю, часом трішки вар’ята :). І Дейла Карнегі читаю, в т.ч. «Як перестати хвилюватись…».

Питання в іншому. Наш хор – це спільнота. Це не лише репетиції і Служби Божі. Вони часто разом і після репетицій, і після Служб. І виїжджають в інші міста та села чи на природу, і свята святкують, і дні народження, і іменини… А в мене діти вдома, тепер вже онуки, що так потребують спілкування чи просто бути з ними, цікавитись їхнім навчанням, успіхами, проблемами…

Так само було з Просвітою. Все хотів там бути, приймати участь в зібраннях, різних добрих акціях. Там, переважно, були старші люди, але кликали молодших. То ж все просив: «а давайте наші збори проводити не в неділю, а ввечері в будній день, бо  в нас, молодших, діти, хочеться, особливо в неділю, бути більше з ними, з ними виїхати в Карпати, посидіти в садочку, пограти в футбол і т. ін.». Не погодились. Вибрав дітей, сім’ю…

А з іншого боку, хто ж тоді буде прославляти Бога на хорах? Хто прийме Просвітянську естафету старших і інші суспільно корисні справи? Чи правильним було і є моє розставляння пріоритетів?

Цікаво, як і що думають сучасні батьки? Так хотілось би почути думки не лише однієї активної особи :) …

 

Фото: ecconveyancingonline.com.au

Рейтинг: 4.0 Голосів: 10 Переглядів: 1118
Ваша оцінка: 106541

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (8)

+

Додати коментар



    • 26 Січня, 2016 21:42с. Катерина, МНІ Відповісти
    • Моя мама керувала хором 20 років, а тато й досі паламарює. Усе моє дитинство неділя була днем церковним, повністю "зануреним" у справи парафії...
      З одного боку нам хотілося традиційної "сімейної" неділі, з іншого - змалечку було розуміння того, що кожен зрілий християнин має щось жертвувати "на Боже", мало просто бути споживачем. Зрештою, ми отримали набагато більше, ніж віддавали.. Вся парафія також стала частиною нашої сім'ї. Отець, який вже 14 років має іншу парафію досі щодня молиться за нашу родину... А щодо моїх батьків стовідсотковою посвятою нам своїх буднів.
      Це моє... А щодо автора блогу... :) пригадалась мені теза світлої пам'яті отця Василя Зінька, що той, хто виховав сина священика, вже досить багато зробив для Церкви ;)


    • 27 Січня, 2016 07:27Олег Пендюк Відповісти
    • Дякую Сестро Катерино, що поділились своїм! І за цитування світлої пам’яті о. Василя Зінька! Але, ми з п. Оксаною лише виховували як вміли. А духовний імпульс пішов найперше від порядної людини і доброї християнки Бабусі Ірини. Про неї писав - http://dyvensvit.org/blogs/100993.html А потім його підхопили інші О. Петро Паньків і мій добрий Друг Петро Кондришин – винниківчанин, людина, безмежно віддана Церкві і Церковному хорові, до речі! Щодо мене, то швидше син, інші отці та добрі люди виховують мене, суттєво додаючи духовної складової в мою свідомість! А сам намагаюсь ділитись обдуманими реальними і прогнозованими можливими втратами – ім’я яким «Досвід» (ай, «Хтось» то дуже мудро сказав)!


    • 26 Січня, 2016 11:27Oksanka Karplyak Відповісти
    • Цікаво було би створити якусь "сімейну" спільноту, де могли би збиратись діти з батьками і разом щось робити))


    • 26 Січня, 2016 13:49Олег Пендюк Відповісти
    • Дякую, гарна думка. Але нелегка для реалізації. Якось важко було зібрати хоча б декілька сімей з однаковими відпочинковими інтересами. В нас ліс, Карпати, річка, в інших посидіти за столом і т.ін. Втім, завжди здавалось, що для зміцнення власної сім'ї, а, особливо, дружби між дітьми, треба бути якомога частіше у вузькому колі - ми й наші діти, тепер вже онуки...


    • 26 Січня, 2016 11:18Roberto Gambero Відповісти
    • На мою думку пріоритет обрано правильно :) Та чи обов'язково при цьому залишати хор? Знаю таких людей, які співають в хорі, ходять на репетиції, але майже ніколи не беруть участі в "позакласному" житті хору як через описані Вами причини, так і через інші (робота, спів у кількох хорах і т.п.) Але якщо часу немає навіть на репетиції - то все одно пріоритет обрано правильно. Прославляти Бога можна не лише на хорах: виховавши правильно дітей, допомігши їм виховати внуків справжніми християнами - це теж прослава Бога ;)
      І не слід ображатися на просвітян - якщо вони збираються в неділю, значить їм чомусь так зручніше. Естафету буде кому прийняти, як на хорах, так і там. А коли внуки підростуть, а бажання ще буде, то повернутися ніколи не пізно ;)


    • 26 Січня, 2016 14:48Олег Пендюк Відповісти
    • Grazie signor Gambero!:) За системні, чіткі та глибокі думки! Мушу сказати, що в хорі так і ніколи не був. Робота була зв’язана з численними роз’їздами та спілкуванням з багатьма людьми. На вихідні хотілось бути вдома, спілкуватись з рідними. На хори виходив частенько, щоб зблизька почути гарні голоси і послідкувати за роботою керівника-диригента лиш церкві, переважно на Свята. З Просвітою трохи більше дружив. Гарно Ви сказали, що добре виховання теж прослава Бога! А просто спілкування, просто спільний час теж виховання і теж прослава? І дякую за побажання доброго здоров’я і достатньо енергії, коли внуки підростуть!:)


    • 26 Січня, 2016 21:06Roberto Gambero Відповісти
    • І Вам дякую, пане Олеже :)
      Спілкування і спільний час теж можуть бути прославою Бога. Але сім’я - це ж не лише бажання, а й обов’язки, які ми усвідомлено беремо на себе коли одружуємося і вирішуємо дати цьому світові нові життя. Тож у цьому випадку пріоритет добрий. Звісно, описаний Оксанкою варіант був би найкращим, якби вдавалося втілити його у життя.


    • 26 Січня, 2016 15:02Олег Пендюк Відповісти
    • За думки, як у Ваших дописах, так і в коментарях.