Ще трохи про управління часом

20.01.201610:17 Олег
Пендюк


З цікавістю прочитав тези Романа Кушніра. Є гарні думки, є суперечливі.

Скажімо: «Ніколи нічого не робіть – тільки експериментуйте, піду я спробую».  А є: « Нас від успіху відділяє 1 спроба».  А далі: « Коли щось не виходить  просто спробуйте ще один раз».

Але ж ще одна спроба – це і є своєрідний експеримент!? Хіба ні?

Не згоден теж з тезою про «гасіння натхнення». Прихильник постійного пошуку нових джерел натхнення! Натхненна людина світиться,  випромінює тепло й енергію…

Або:  «Є сенс боятися того, що можна змінити».  Але ж знаємо молитву «Боже! Дай мені сили змінити в моєму житті те, що я можу змінити, дай мені мужності прийняти те, що я не можу змінити, і дай мені мудрості відрізнити одне від іншого».  А ще пам’ятаємо Івана Павла ІІ – «Не бійтесь!»… Отже молимось і шукаємо силу, щоб змінити те, що можемо змінити. І не боїмось змінювати ні себе, ні інших! Або приймаємо те, чого не можемо змінити. І знову не боїмось. Зрештою, фінальна теза від Романа Кушніра, записана Мартою: «Любіть перероджуватися. Старою є людина, яка змінюватися не готова».

Візьмемо тепер: «Формула  щасливої праці: 20%  робимо те, що мусимо (переконуючи себе, а далі й інших), 60 % – те, що треба, а 20% – те, що хочемо (спонтанність  і радість життя). Я б відніс таку формулу швидше до щасливого або доброго відпочинку. Між мусимо і треба  невелика різниця. Тож 70-80%  робимо те, що треба або мусимо – солодко спимо, повноцінно харчуємось, не забуваємо про церкву, активний відпочинок (спорт, танці, прогулянки і т.ін), спілкуємось з рідними, бавимось з дітьми тощо… А 20-30% відводимо радості життя – спілкуємось з коханими (рідними), друзями, співаємо, слухаємо музику, переглядаємо гарні фільми і т.д. і т. ін.

А щодо щасливої праці. На мою думку, щаслива праця та, котра нам подобається, нам підходить. І коли ми маємо щастя займатись улюбленою чи щасливою працею, тоді вже я б змінив формулювання і називав працю успішною або не дуже.

А успішна праця, на моє переконання, вимагає 100%-ої концентрації в робочий час і частенько деякої додаткової концентрації поза робочим часом (тільки не на шкоду сім’ї бо сім’я – пріоритет №1).

А ще, мені здається, кожне навчання про управління часом буде неповним без розмови про розстановку пріоритетів (про це писав трохи ось тут http://dyvensvit.org/blogs/104651.html), про планування і про крадіїв чи злодіїв часу.

Вважаю фейсбук та інші мережі типовими злодіями часу!

А Ви як думаєте? Сестро Катерино й інші друзі, нумо подискутуєм?

І дякую Марті, що записала, тема важлива і цікава!

 

Фото: sonyah.blogspot.com

Рейтинг: 4.9 Голосів: 13 Переглядів: 1534
Ваша оцінка: 106513

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (7)

+

Додати коментар



    • 23 Січня, 2016 05:14Олег Пендюк Відповісти
    • Дуже вдячний людині, що тихенько звернула увагу на русизм в ппопередніх коментах - "ясновидяща". Але треба було просто з моста написати комент, щось таке - "той, що ніби-то дбає про редагування, про плекання мови, а сам пише ясновидяща, коли українською ясновидиця".


    • 21 Січня, 2016 05:00Олег Пендюк Відповісти
    • А Сестру Катерину згадую не всує!:) А через те, що підчитую Час Чернігівський. Де вона творить свій власний ДивенСвіт... Лиш називає його трішки інакше - «Світ-гармонії-та-щастя»! Див http://cntime.cn.ua/blogs/entry/zovsim-ne-kazka.html


    • 21 Січня, 2016 04:35Олег Пендюк Відповісти
    • Та отож і я про те. Ще одну спробу, ще один шанс, варто робити... І як це Ви, Ірино, попри наше, навіть, не капелюшкове, а лише ДС-ке віртуальне знайомство отак відгадали:)? Ви ясновидяща?:) Завжди тягне на хори... Там наш винниківський заступник голови п.Богдан Шустер як затягне своїм неймовірним бас-баритоном: "... За БОГА СИНА їх була вина, їх була ВИИИИИИНА!..." в "Не плач Рахиле"... Мурашки на спині, дрижаки в ногах!!! І ніяк не зважусь...


    • 21 Січня, 2016 10:12Ірина Кисилевич Відповісти
    • Хвилюватись на публіці- це нормальне явище людської психіки. Просто є ті, хто вміє керувати своїми емоціями, відчувати свій організм, хто не робить проблеми №1 з якоїсь помилки, а знову і знову йде
      на хори і крилоси.


    • 21 Січня, 2016 14:24Олег Пендюк Відповісти
    • Та ні, Ірино, Ви не так зрозуміли. Я не боюсь ні говорити, ні співати публічно... Христа славлю в подячній молитві, а ще трохи тихенько, а часом голосно підспівую. А вже, коли колядують, там вже... ой бабці на мене дивляться, чого ж то він так голосно! А побоююсь трохи висоти...Знаєте оті задні чоловічі ряди заставляють вилазити на високі лавки, або не дуже надійні стільці чи табуретки, о:)


    • 21 Січня, 2016 15:37Ірина Кисилевич
    • До висоти звикається. А в разі чого, то хористи попити води дадуть, лавки є.


    • 20 Січня, 2016 11:20Ірина Кисилевич Відповісти
    • Нема нічого поганого в тому, щоб пробувати і експерементувати, адже недобре, людина робить з
      помилки проблему №1, коли нею керують комплекси
      та страхи- вона відмовляється від якоїсь професії,
      не може прославляти Христа на крилосі та хорах тощо.