Ти ще почуєш його кроки...

18.12.201509:30 Тетяна
Трачук


Я знаю, Він ходить тихо і непомітно.

Чекаєш...Чекаєш...

Насправді я добре знала, хто тихенько кладе мені під подушку дарунки. Близько шостої щось ворушилось у маминій кімнаті...  Ось, саме час.

Стулюю повіки міцно-міцно,швидко обертаюсь до стінки і солодко, солодко-пресолодко наче сплю.

Двері нечутно зворушились, наче злякались маминого дотику і стихли.

Це сьогодні я вже добре розумію, що так ніжно більше ніхто і ніколи не зможе нічого мені дарувати. Немає всеохопнішої і відданішої любові за ту, з якою тобі подарували життя, маминої.

Не минає і кількох хвилин, коли мама виходить...

Цукерки, цей пряний, унікально шоколадний запах ранку на свято Миколая, перемішане з мандариновим відчуття щастя. Щастя, коли розумієш, що все просто добре, тут і зараз тобі просто добре.

Згадуючи такі хвилинки, мусиш зізнатися собі пошепки, що дорослішати страшенно страшно.

Миколай не завжди був щедрим, часто Він був досить скромним, але від того не менш приємним. Бо Він був, був...

Метушливий ринок збирає в собі невимовну палітру емоцій. Напередодні свят - тут справжні театральні дійства. Уся суєтність світу, здається, згущується, виростає, випростується...

Усмішки, непорозуміння, сварки - все і повсюди, в кожному куточку. Тут немає місця душі з її тишею...Немає

Ловлю себе на думці, що Немає...

Немає спокою ні в шумі, ні в тиші...

Немає...

Я прийду додому у  ніч на Миколая, змучена і задумана від існуючо-несуттєвих проблем. І все як завжди...Кладуся в ліжко, тихе і самотнє, з невиправдано яскраво розфарбованою постіллю. І все б нічого, коли б не думки.

Уявляю усмішки на дитячих личках, коли вони побачать усі ті дарунки, що їх батьки-Миколаї заготовили напередодні. Всі ці так потрібні новинки ляльок, машинок, шкільних наборів.

Уявляю батьків, які усміхаються і радіють... 

Сльози тихо, але неухильно навертаються на очі...Здавлює в горлі аж до терпкої судоми. Судоми свідомості.

До шостої ранку не засинаю, передумую, перескладую усе в голові.

І от,саме час... Двері тихо поскрипують, тихо-тихо, справді? Ні, здалося, це просто здалося, це просто вітер. Я більше не почую твоїх слідів, мамо, більше ніколи не почую твоїх кроків, мамо.

Лиш пам'ять береже ці останні дотики до твоєї зовсім зраненої голови із ніжним волоссям, до побитих змучених рук, які я востаннє поцілувала на прощання. І мовчання...Коли ти нічого вже не могла мені сказати, і коли я нічого вже не могла спитати...

Мамо, у мені ще забагато суму, щоб відпустити...

Тому я досі чекаю твоїх кроків, але не чекаю свят...

І ось цього, такого напрекраснішого дитячого свята не чекаю...

Засинаю, хоч на годинку. Сниться, що мама крадькома відчиняє двері, непомітно підходить, кладе щось під подушку, а потім, нахилившись, цілує і каже:

"Ти ще почуєш Його кроки".

 

Рейтинг: 4.9 Голосів: 39 Переглядів: 1479
Ваша оцінка: 106404

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (6)

+

Додати коментар



    • 18 Червня, 2016 23:45Бойко Анатольевич Валентин Відповісти
    • Дякую, Тетяно! Ви чуйна, глибока людина. Пережив і досі переживаю теж саме з часів, коли втратив батька. Чисті сльози і віра - запорука нашої людяності. Ще раз дякую!


    • 20 Грудня, 2015 07:09Олег Пендюк Відповісти
    • "...Мандаринове щастя" - так гарно описаний Миколайський ранок!І Сум і Віра, такі глибокі і ширі!І я дякую, що поділились!


    • 18 Грудня, 2015 23:42о.Ростислав Пендюк Відповісти
    • Дякую! Дуже сумно і гарно. Хай прийде до Тебе...


    • 18 Грудня, 2015 19:52Тетяна Трачук Відповісти
    • Дякую Вам:-) Бог завжди нагадує про Себе мені,оточуючи своіми такими гарними образочками,як ви:-)


    • 18 Грудня, 2015 18:59Марта Руденька Відповісти
    • Танюсю, плачу разом з тобою і вірю у диво. Ми всі - Божі діти, і що би не було з нами - Він не залишить нас без Миколая;)


    • 18 Грудня, 2015 10:11Уляна Журавчак Відповісти
    • Тетянко, Святий Миколай точно до Тебе прийде... Вір...