"У них є НАДІЯ"

23.02.201417:23 Діана
Гвоздь
…Я була на Майдані. Я бачила усіх цих людей, що там стоять. Я співала разом із ними веселі патріотичні пісні, грілась з ними біля бочок з вогнем, малювала з ними плакати і кричала: “Банду – геть!” і “Україна – це Європа!”. А ще вірила разом із ними… Вірила у своє краще майбутнє…


Та все змінилось однієї ночі, 30 листопада. Я була серед числа тих, кого били, щоб прибрати Майдан. Я чула людський плач, крик і прохання не бий”. Моє серце обливалось кровю, коли я бачила, як беркут знущається з цих дітей, які ще зовсім недавно ділились зі мною бутербродами і теплим чаєм, розмальовували моє обличчя синьо-жовтими і синіми із зірками прапорцями і співали зі мною гімн.

Та потім я побачила дещо дивовижне. Побиття декількох десятків студентів стало каталізатором того, що до Києва почались з’їжджатись тисячі, ні мільйони людей! Усі вони були рішуче налаштовані, були сповнені відваги і хоч вже було не до танців, в усіх і досі горів дух свободи. Я ходила по Майдану і бачила, як Михайло зі Львова ділиться гарячою кавою із термоса з Олександром із Харкова, я спостерігала, як бізнес-леді і студентка допомагають одна одній на кухні і разом розносять їжу для майданівців, я молилась з представниками різних конфесій і говорила з людьми різного віку, статусу і професій. Ким би не були вони і звідки б не походили, у них було те, що об’єднувало їх разом і робило найбагатшими. У них було те, що сильніше за страх. У них була НАДІЯ… Ви гадаєте, що потрібно багато для того, щоб стати цілком незалежними? Насправді зовсім мало, лише наша надія, спільна молитва і єдність. Саме на цих трьох китах стоїть наше майбутнє. Глобальні економічні, політичні та правові реформи – це лише наслідки. Наслідки нашої спільної боротьби…

Саме вона стала буквально, життям для усього Майдану, для усієї країни. Та дуже скоро ми усі зрозуміли, що здобуття повної і реальної незалежності буде нелегким і не безболісним. Ми почули про першу смерть. А далі вервичкою пішли й інші.

Я бачила їхні тіла і чула людський плач. Я і уявити не могла, що те, що почалось так мирно, з пісень, танців і прапорців може мати таке трагічне продовження. В очах українців застиг жах і біль, але вони були і далі незламні духом. Разом із ними я зводила барикади, зносила стіну цієї диктаторської системи і молилась. Скільки молитов чув цей Майдан і скільки молитов чув Бог! Ніхто вже не говорив про Європу і Євросоюз. Непідписання цієї інтеграції стало лише іскрою, з якої почалась справжня революція. Люди повстали, щоб боротись за власні права і власне майбутнє. Вони були втомлені, вистраждані, але щасливі. Я захоплювалась ними, усі такі різні але їх об’єднує спільна мета. Кожен зі своїми життєвими історіями творив одну єдину історію власного народу. Можливо, колись хтось із них складав валізи і хотів втекти з цієї країни якнайдалі, у когось патріотизм вкривався пилом і вишиванка висіла забута на антресолях, а хтось просто зневірився. Та ця революція подарувала усім цим людям надію.

Вони були готові до всього але сталось найстрашніше. Пролунав перший постріл, а за ним й інші. Усі ніби зупинилось і здавалось, найгіршим із нічних кошмарів. Я ходила по Майдану обезсиленна і розбита, а смерть дихала мені у спину. Я відчувала присмак пилу, свинцю, сліз і болю. Я бачила всіх цих дітей, любих серцю дітей – мертвими. Я не встигала закривати їхні очі і вся здригалась, коли їх самих ховали під слова: Душі й тіло ми положимо за нашу свободу. Я йшла по Майдану вся у сльозах і сажі, нещасна і знедолена, розпатлана і в чорному. Повз мене пробігали лікарі, журналісти, священики і матері. Чи помітили вони мене? Не знаю. Мені хотілось їх усіх обійняти і пригорнути до себе, але не могла. Та одне я точно знала: вони не самотні. У них є НАДІЯ і БОГ, який їх завжди оберігає…

Ваша Матір, Україна

P.S. Пам’ятайте: кожній війні приходить кінець і за ніччю йде світанок…

Рейтинг: 4.8 Голосів: 15 Переглядів: 1525
Ваша оцінка: 102879

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар