Рана, що не гоїлася, а гноїлася…

30.01.201411:42 Наталя
Біловус
Іноді в думках торкаюся всіх учасників майдану: повсталого народу, міліціонерів, влади, провокаторів… Що відбувається в душі кожного з них?


Як і всі ви, щодня оглядаю новини про події в столиці та в державі. За більш ніж два місяці стояння майдану емоції та ставлення до цих подій не раз змінювалися: було й захоплення, і відчай, і розчарування, і десь поміж тим всім все ж живе віра в щасливий кінець, хоча й невідомо – коли.

Дівчат та жінок просять не їхати. Вже тут хтось писав про молитву. Отже, молимося. Про що ж маємо молитися? Стільки всього стається щодня, що навіть сформулювати Богові своє прохання конкретно й точно є дуже важко. Зараз можна просити в Бога хіба що про Його втручання в той спосіб, який ми часто вважаємо чудесним, чудотворним; просити, щоб Він своєю рукою розставив тут все на свої місця.

Іноді в думках торкаюся всіх учасників майдану: повсталого народу, міліціонерів, влади, провокаторів… Що відбувається в душі кожного з них?

Не знаю, чому мене це цікавить. Але коли звертаюся до Бога з молитвою – про кого маю просити? В Його очах кожен є цінним. Він чекає навернення кожного з нас: і того, хто бореться, і того, хто є байдужим, і того, хто є жорстоким. Він кожного сотворив з любові й для любові призначив.

Чому тоді в діях багатьох людей немає тієї любові? Чому багато молодих людей згоджуються за мізерні гроші влаштовувати погроми та побиття людей? Чому так багато насилля зі сторони силових структур? Їхні душі наповнені жорстокістю, страхом, жадобою до задоволення лише найпростіших потреб людини. Вони напевно навіть не підозрюють, що поза тією шкарлупою жорстокості й домагання існує інше життя, що зростати можна не лише матеріально та у задоволенні своїх пристрастей, що існує щось незмірно красиве і добре, що наповнює людину якимось зовсім іншим чином, ніж гроші, майно та людське визнання. Ніхто ніколи їм цього не показав, не навчив.

Не секрет, та про це і багато говориться у різних медіа, що таких осіб найлегше зробити з тих, хто ніколи не мав люблячої сім’ї, хто надто рано змушений був вчитися виживати і втрапив не на ту стежку. Скільки ж то тих "беркутівців" та "тітушок", людей, які ніколи не зазнали любові, не мали середовища, де б змогли самі навчитися любити... Тих, кого потім хтось не менш зранений використає для реалізації своїх жорстоких та хворих ідей, навчивши їх звірячої жорстокості та повної відсутності співчуття. Немає тут місця для поваги до життя, любові, допомоги.

А життя триває… А Бог чекає… Чекає, бо не хоче смерті грішника, але щоб він навернувся і жив…

Скільки ж то сімей були невдалими, скільки зранених людей породили! Скільки людей живуть з відчуттям болю і просто не знають і не вміють знайти зцілення, тому намагаються його маскувати й глушити безпринциповістю та жорстокістю. Це велика рана нашого народу, якої завдали століття різних режимів і правителів. І навіть впродовж усіх тих років, що ми маємо незалежність, ця рана не гоїлася. Хтось не знав про неї, хтось просто не звертав уваги, але зараз її "прорвало»".

Хотіли ми цього чи ні, але такі люди завжди жили і живуть десь поміж нами. Можемо їм посприяти в тому, щоб вони справді відчували себе вигнанцями суспільства. Який плід дасть зерно відкинення, жорстокості, невизнання? Людина, яка ніколи в житті не зазнала любові і милосердя, не здатна проявити їх до інших людей. Можливо, багато хто з цих осіб вже занапастив свою душу, навіть не відаючи цього. Можливо, багатьох речей в цьому житті вони вже так і не зрозуміють…

Чи молиться хтось за них?

Фото: dw.de

Рейтинг: 4.8 Голосів: 11 Переглядів: 1018
Ваша оцінка: 102691

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар