Блоги

    •  news image
    • Покликані бути королями1 10 Жовтня 2013

      Рейтинг:

        З усіх історій, які я коли-небудь чула, мене особливо вражає одна. Я прочитала її вперше приблизно три роки тому, але і до сьогодні, коли зустрічаю людей, що вміють з гідністю відстоювати великий статус людини, постійно до неї повертаюся…
    •  news image
    • Подорож на вершину гори1 18 Червня 2013

      Рейтинг:

        Проходив час, вона можливо дорослішала, можливо змінювалася, не один наплічник довелося замінити, але її дорога до світла і бажання прийти до своєї мрії залишалися незмінними. Сумніви не раз огортали її серце, сяйво замість того, аби наближуватися, здавалося, ще більше далеким, а іноді темними вечорами світла взагалі не було видно. Тоді вона витягувала карту, покреслену наскрізь олівцем (ним вона закреслювала всі дороги, які вже пройшла) і йшла далі...
    •  news image
    • «Важко не любити того, хто любить тебе!» або Про велике з уст найменших 25 Жовтня 2012

      Рейтинг:

        «Не говоріть цього моїм дітям, але вони навчили мене більше, аніж я їх», – зацікавило мене перше речення із маленької кишенькової книжечки «Мудрості із пісочниці» ще невідомого для мене автора Синтії Коупленд Льюїс. Зовсім випадково в одній із львівських книгарень я натрапила на цю маленьку книжечку, яка непримітно лежала на поличці, привернувши мою увагу найперше фотографією радісного малюка з кольоровими олівцями в руках і написом на титулці: «Навіть змальованими крейдочками можна малювати». Вже з анотації дізналася, що автором яскравої книжечки є мама трьох дітей, яка зібрала їхні найцікавіші вислови в одне видання і, цікаво його оформивши, вирішила поділитися найоригінальнішими думками своїх дітей з іншими. Я відразу вирішила придбати цю книжечку, бо надзвичайно люблю прості істини, які діти поступово привідкривають дорослим, проливаючи нам світло на багато речей, які, мабуть, все ж не варто ускладнювати. Тому сьогодні, тримаючи в руках маленьку книжку «Мудрості із пісочниці», яка нехай, можливо, і не є світовим бестселером, але мені все ж дуже захотілось поділитися з вами деякими з цих простих, зате таких геніальних правил трьох дітей, які зібрала їхня мама, наголошуючи: «Прочитайте їх і ви зрозумієте, що все набагато простіше, аніж вам інколи здається!». Надіюся, що вам ці розумні дитячі висновки сподобаються не менше, аніж мені!
    •  news image
    • Про багато часу, якого так мало…6 31 Серпня 2012

      Рейтинг:

        «Ми ніколи не знаємо, де буде та мить, яка більше не повториться знов». Гурт С.К.А.Й. (Кіно) Мені треба було багато часу, щоб зрозуміти, що варто завжди цінувати тих людей, які нас люблять, які за будь-яких обставин бачать у нас якесь внутрішнє світло. Бо навіть у ті моменти, коли вже сам у собі зовсім зневірюєшся, а тут раптом помічаєш, як тобі вірить хтось інший... І це надихає, це додає сили. Буває ж так, що тобі вже хотілося все залишити і піти, кудись втекти, а тоді думаєш, що не можеш, не маєш права розчарувати ту людину, нехай навіть одну, але ту, яка тобі ще довіряє, заради якої ти будеш і далі творити. Мені треба було чимало часу, щоб зрозуміти, що не варто аж надто захоплюватися тими, які того зовсім не цінують. Хтось колись так влучно сказав, що з часом втомлюєшся тягнутися до людей, які не роблять ні кроку тобі назустріч. Але найгірше тут те, що захоплюючись чимось, можливо, і не вартим аж такої уваги, не помічаєш того, що насправді-таки варте неабиякої уваги. І справжнє життя, таке цікаве життя проходить повз, коли страждаєш, а ти навіть цього не помічаєш... А поруч завжди є хтось, хто цінує тебе по-справжньому. Оглянься, він є... І ніколи не побивайся за тими, хто щасливий і без тебе.
    •  news image
    • Моя молитва до мови4 31 Липня 2012

      Рейтинг:

        Я не дозволю нікому тебе знищити... Бо я відчуваю тебе кожною клітинкою своєї душі. Ти – у мені, а я – в тобі відмалку, бо ти – це також і я! Ти течеш у моїх жилах від народження, твоя довершеність завжди надихає мене творити. Ти навчила мене мислити. Тобою жили і живуть великі люди, які назавжди залишаться для мене тими взірцями, котрих я прагну наслідувати. Устами твоїх відданих синів, ти подарувала мені "Червону руту" і "Жовтий лист", "Лиса Микиту" і "Зачаровану Десну." Ти подарувала мені оці розумні слова улюбленого поета: «Бо ти на землі – людина, і хочеш того, чи ні – усмішка твоя єдина...». Коли вслухаюся у твої ноти, то ніби чую кришталеві звуки чистого гірського потоку – і моє серце тоді по-справжньому відпочиває.
    •  news image
    • Про одну жменьку борошна і трохи олії2 19 Травня 2012

      Рейтинг:

        Я інколи запитую себе, що таке милосердя від усього серця... Чи достатньо просто кинути людині, котра просить, якісь там гроші, що заважають в кишені? Та ні... Мабуть, милосердя – це щось таки більше... Та й чи можна назвати досконалим милосердям, коли йдеш в дитячий будинок, щоб побавитись з дітьми, яких дуже любиш? Це, звичайно, дуже добре, коли чиниш і так, та все ж... Іноді здається, що світ сьогодні особливо потребує вже дещо іншого милосердя. Хтось колись влучно сказав, що милосердя – "це не кістка, яку ти кидаєш собаці. Милосердя – це кістка, яку кидаєш собаці тоді, коли не менше голодний від неї..." Та й справді, чи потрібно бути лише дуже багатою людиною, щоб чинити діла милосердя?
    •  news image
    • За дзвінким усміхом мрії2 30 Квітня 2012

      Рейтинг:

        Краще воювати за здійснення своєї мрії і у війні цій програти кілька битв, ніж бути розгромленим і при цьому навіть не знати, за що ж ти бився...  Пауло Коельйо Ти просто йдеш... Твоя мрія – ще така крихка і, здавалося б, зовсім непомітна. Але вона сама тебе вибрала, і ти не могла не піти за нею вузькою дорогою до світлого невідомого. І хоча твої ноги ще так часто спотикаються об каміння та дряпаються до ран об терни, але ти ще йдеш і це найважливіше. Падаєш, підіймаєшся, знову падаєш, знову встаєш... Часом уже настільки втомлена і знесилена, що навіть не розумієш, чому така щаслива від того, що заради своєї мрії з легкістю і усмішкою долаєш будь-які невдачі й непорозуміння зі світом. Але так радієш, що лише заради мрії вчишся дивитися на багато речей по-філософськи... Звісно, інколи здається, що якби не пронизливий вітер, який так тебе виснажив, якби не той велосипед, що поламався по дорозі, то ти, мабуть, йшла би набагато впевненіше, твої кроки могли би бути сміливішими. Але сьогодні ці всі перешкоди – вже не такі вагомі тому що все-таки ти ще йдеш... Не зараз тобі здаватися на півдорозі, коли твої ноги уже подолали так багато, залишилось ще зовсім трішки... Залишилось - просто йти...
    •  news image
    • Сонце ще тільки сходить… 07 Квітня 2012

      Рейтинг:

        Ви ніколи не задумувались над тим, чому так любите світанки?.. Тому що сонце ще тільки сходить... І ми ще не знаємо, який день нам сьогодні подарує Небо. Але хочемо, щоб все було особливо, тому стараємося прожити з користю новий весняний день... Мріємо зустріти нових друзів, викликати у когось усмішку на обличчі, з кимось бути поруч у важливу для нього хвилину життя, пити гарячий шоколад на балконі з другом, якого сто років не бачив, з кимось просто йти під парасолею, врятувавши від дощу... Мріємо, щоб увечір хтось, дякуючи Богові, згадав про нас у своїй молитві... Кожен новий світанок – це святковий пакунок з неба, який ми ще не можемо зранку до кінця розгорнути, а тільки бачимо його зовні і лише з цікавістю розглядаємо кольорові стрічки та бантики нового подарунку.
    •  news image
    • Я люблю... 20 Березня 2012

      Рейтинг:

        Я люблю відчувати вперше подих свіжо-теплого весняного вітру. Я люблю загадковість ранкової тиші перед першим проблиском сонця на світанку. Я люблю, коли цвіт черешень, падаючи на землю, заплітається у моєму волоссі. Я люблю, коли під ногами шарудить листя, розфарбоване кольоровою фантазією сонця. Люблю, коли у серці розцвітають ті квіти, яких на землі ще немає.
    •  news image
    • Моя пустеля - місце тиші та спокою 06 Березня 2012

      Рейтинг:

        Пустеля прегарна, Бо десь у ній ховаються джерела... Екзюпері Одна людина якось запитала мене: «Ви ніколи не помічали, що сучасне суспільство дуже боїться тиші?!». Я розуміла, що це правда, і намагалася усвідомити, чому тиша інколи так відлякує людей. Я спробувала вивчати тишу, щоб зрозуміти, що ж у ній є такого найстрашнішого і чому я теж інколи її так боюся? Можна тільки уявити собі, якби раптом на декілька хвилин у всьому світі одночасно запанувала суцільна тиша. Напевно почалася би паніка. А даремно, бо лише тиша показує, ким людина є насправді.
    •  news image
    • Любов... чи підробка?3 13 Лютого 2012

      Рейтинг:

        Дійсно... Про неї сказали уже дуже і дуже багато. Тому навряд чи моя ремарка про ЛЮБОВ може внести щось кардинально нове у значення цього знаменитого слова. Бо, на моє глибоке переконання, любов треба вивчати щодня протягом всього життя. Та й не боятимусь визнати, що для мене по-дитячому проста філософія любові теж залишається напевно все ж таки більше чимось невідомим, аніж вивченим. Але з нагоди Дня св. Валентина хочу просто висловити свої думки з приводу того, що моє маленьке розуміння вбачає у значенні такого популярного у сучасному світі слова: «любов».
    •  news image
    • А ми просто малювали...4 18 Січня 2012

      Рейтинг:

        Засніженою загадковістю та ніжно-непомітними кроками іще один зимовий вечір завітав у моє життя... Я йшла вулицями улюбленого міста і спостерігала за дійсністю, злегенька притрушеною снігом: за танцем довгоочікуваних гостей з неба – сріблястих у світлі ліхтарів сніжинок, за радісними, усміхненими обличчями людей, які повертались додому, поспішаючи знову зустрітись із найріднішими, помічала, як у вікнах поступово запалювалось все більше і більше світел і подумала, що було би просто чудово, якби ці світла за такою ж закономірністю запалювались і у вікнах наших сердець. Я проходила найкращою у моєму маленькому світі вечірньою Площею Ринок. Ставало доволі по-зимовому холодно, але хто коли-небудь відвідував Львів, той зможе зрозуміти, що закохатися у серце цього дивовижного міста можна у будь-яку пору року. Та й внутрішній душевний холод дошкуляв мені сьогодні набагато більше, аніж той, що панував на вулицях. І хоч яскраві світлі спогади ще якось намагалися підкорити мою свідомість, але, на жаль, зазнавали нищівної поразки, щоразу розбиваючись на крихітні уламки об стіну моєї невиправданої втоми з гіркуватим присмаком маленьких розчарувань. Бувають такі моменти в житті, коли мороз малює візерунки не тільки на скляних шибках, але й у серці. Тоді не завжди знаєш, що робити із цією зимою в серці, яка ніяк не дозволяє зліпити із себе радісного сніговика. Отак було і того дня...
    •  news image
    • За Світлом Різдвяного Дива… 29 Грудня 2011

      Рейтинг:

        Світло Різдвяної зірки покличе мене туди, де незабаром відбудеться справжнє Диво. Я чимдуж побіжу за ним. За тим Вифлеємським Світлом. Наздоганятиму мудрих царів і смиренних пастушків, бо бажатиму разом із ними зустрітись із новонародженим Дитятком.Знайду в своєму серці затишно-білосніжну галявину, освітлену Різдвяним сяйвом. І на якусь мить зупинюся. Наблизившись до Різдва Спасителя, сповільню свої кроки, щоб подумати, з яким подарунком прийду до маленького Ісуса...
    •  news image
    • Не бійся збирати наплічник! 11 Грудня 2011

      Рейтинг:

        Вони є невід'ємною частиною мого серця. Вони такі загадкові... Зелені дерева на скелях внизу і білий-білий сніг на найвищій вершині водночас. Так... я закохана в гори. Як можна не захоплюватися прохолодним гірським затишком і чисто-хвойним повітрям, прозоро-кришталевою водою струмків і такою, здавалося би, невеликою відстанню до зірок, що можна до них доторкнутися долонею. Як можна не любити гірський дощ, якого не помічаєш навіть тоді, коли забуваєш дощовик, вирушаючи в подорож?! Я захоплююся горами, хоча би тому, що життя – це також гори...
    •  news image
    • Перший сніг або Передзимові варіації серця 16 Листопада 2011

      Рейтинг:

        Бувають такі моменти, коли, незважаючи на холод на вулицях, у серці з'являється невгамовне бажання побачити найяскравіший промінь світла. Адже особливо тоді, коли на душі затишно, починаєш усвідомлювати, наскільки твоя присутність у цьому світі таки комусь потрібна, і якою важливою для тебе є кожна хвилина твого життя, в яку ти можеш зробити щось добре. І яким подарунком для тебе є просто унікальна можливість вдосконалювати цей світ... нехай навіть просто щирою усмішкою чи потиском руки!
    •  news image
    • А у тобі є сонце?1 16 Листопада 2011

      Рейтинг:

        Світлі витерті джинси, теплий светр з капюшоном, на плечах наплічник з поезіями Василя Симоненка, очі кольору моря і свідомість, вщент переповнена мріями... Вона така ж як усі: любить зручність і волю... Але куди вона поспішає? Що вона шукає, йдучи цим старовинно-ностальгійним містом, і, слухаючи, в навушниках улюблену радіостанцію, з якої лунає: «Хочеш, поглянь сама, вийди поглянь сама... Життя прекрасне, адже сонце за вікном...»??? Де ж воно - це сонце? Так... вона бачила його в небі, незважаючи на кінець холодної осені, але ж вона з дитинства знала, що найяскравіше сонце живе в людському серці, воно виблискує з очей, і лише тоді гріє по-справжньому. А сьогодні їй було холодно, незважаючи на те, що на вулицях посеред пізньої осені вчувався подих теплого весняного вітру!
    •  news image
    • Метелики з картону4 30 Жовтня 2011

      Рейтинг:

        Важко на одному малюнку зобразити світ, у якому ти живеш. Навіть тоді, коли він обмежений лише маленьким двоповерховим ліжечком і пухнастим ведмедиком із сумними очима... І все ж, незважаючи на те, що Олеся володіла лише таким мінімальним шматочком Всесвіту, вона понад усе на світі любила малювати свій невеликий будиночок, що був так вдало розміщений на окраїні стародавнього міста. Їхня сім'я складалася із п'ятдесяти трьох осіб. Олеся любила їх усіх. Любила по-своєму. Кожному жителю дитячого будинку дівчинка виділила надзвичайно багато місця у такому маленькому, щирому і світлому серденьку. Олеся вважала себе щасливою дитиною, адже у свої сім рочків мала уже так багато найрідніших друзів. Ось, наприклад, Анастасійка ніколи не розлучається із коником, якого їй два роки тому приніс Миколай. Подруга Олесі вірить, що цей іграшковий приятель відкриває для неї небачені краєвиди, які існують на землі, навіть такі, де ще ніколи не ступала нога людини. Коник Анастасійки, подарований добрим стареньким дідусем, навчив її мріяти, навчив чекати і вірити у диво. А от Володя... Йому лише недавно виповнилося п'ять рочків, а він твердо переконаний, що стане відомим лікарем і врятує не одне людське життя...
    •  news image
    • Коли друг далеко…5 21 Вересня 2011

      Рейтинг:

        Одній життєлюбній, завжди усміхненій і просто дивовижній людині, яка дуже любить фотографувати зображення ангелів і спостерігати, як заходить сонце, і яка зараз вчиться у далекій для мене Італії, присвячую...
      Не знаю, чи то тимчасове розставання із таким світло-радісним і навіть, здається, трішки схожим на ангела другом, чи може крила білого голуба в парку, який на коротку мить сколихнув повітря моєї замріяної реальності... але щось пригадало мені сьогодні один неймовірний епізод із старого американського фільму. Інколи я й сама не розумію, за що я так люблю цю комедію, бо загалом сюжет кінострічки – навіть дещо безглуздий, проте є щось у ній таке святково-затишне, чого подеколи так не вистачає у реальному житті. А було там все приблизно так... Один маленький хлопчик заблукав у величезному місті. І згодом помітив, що ніхто із заклопотано-ділових мешканців мегаполісу не звертає навіть найменшої уваги на замерзлих і зголоднілих диких голубів. Ніхто... окрім однієї людини – жінки із великим чуйним серцем, яка ніколи не забуває принести в парк зерна пшениці та крихти від печива, щоб не залишити цих птахів ненагодованими. Отак несподівано малий хлопчина зустрічає у величезному байдужому місті безпритульного друга – улюбленицю голубів. Коли прийшов час прощатися, хлопець дарує своїй приятельці маленького іграшкового голуба, який символізує вірність у дружбі. А іншого, однаковісінького, залишає собі, пояснюючи все тим, що допоки ті голуби є з ними, їхня дружба не згасне... Навіть, на великій відстані.
    •  news image
    • Дещо про осінь серця або чи можна в калюжі побачити небо?4 08 Вересня 2011

      Рейтинг:

        Осінь – це час достиглого винограду. Осінь – це період для роздумів… Як можна не любити ранню осінь? Я обожнюю цю пору: світанкову прохолоду, переплетену із злегенька романтичною ностальгією за літом, перший вранішній туман із дощовими краплями на склі та свіжий запах яблук, які нарешті не купуєш у супермаркеті, а зриваєш із власних дерев у саду. Я люблю, коли під ногами шарудить пожовкле листя, або ж, коли те листя тихо відривається від дерева і заплітається у волоссі. Буває так, що якийсь загублений листок затишно влаштовується у твоєму капішоні, коли ти цього не бачиш і так мандрує з тобою увесь день, а помічаєш його лише увечері, коли уже приходиш додому. І виймаючи отой жовтий неслухняний листочок із капішону, ховаєш його у книжку на пам'ять про чудовий осінній день. Справді, лише восени, коли помічаєш хризантему або айстру, то твій погляд приділяє максимум уваги цим квітам, бо знаєш, що зовсім незабаром той останній відблиск літа вкриється сніговою накидкою! Тільки восени годинами не можеш відвести очей від зоряного неба. Адже у цю пору року небозвід - загадковіший і яскравіший. Лише восени, як ніколи, цінуєш розмову з друзями, яких не бачив ціле літо, і за чашкою гарячого чаю вкотре переконуєшся, що три місяці без сміху улюбленого приятеля – це таки дуже багато. Мабуть, тільки восени буває так, що відпроваджуючи поглядом зграї птахів у небі, хочеться їм подякувати за те, що так гарно співали усе літо для тебе і навіть починаєш шкодувати, що не завжди уважно вслухався у їхнє радісне щебетання Лише восени сумуєш, що проспав так багато неповторних сходів сонця влітку…
    •  news image
    • Те, що не змило море. Роздуми на піску6 24 Липня 2011

      Рейтинг:

        Кажуть, що навіть найбільшу темряву можна знищити найменшою іскоркою світла. Бо істинне Світло ніколи не згасає. Та й які перешкоди можуть існувати, коли ти уже не блукаєш в темряві? Ти не впадеш – і це найважливіше. Ти приблизно уявляєш, куди прийдеш – і це додає тобі впевненості. У тебе менше можливостей, щоб заблукати – і це робить тебе сміливішим. Ти прагнеш дійти до своєї мети – і так ти стаєш витривалішим. Світло можна знайти всюди. Світло живе всередині кожного з нас! Усім, хто вміє ділитися своїм внутрішнім Світлом, присвячую...
    •  news image
    • Якого кольору світанок?5 17 Липня 2011

      Рейтинг:

        Є таке правило... Щойно встав уранці, дав собі лад – наведи лад і на своїй планеті Екзюпері Пам'ятаєте, колись був такий хороший мультфільм про їжачка та ведмедика, які щовечора вилізали на небо і протирали зорі, щоб всім навколо стало світло і затишно? Можливо, у нашому житті теж є зірки, яких не видно лише тому, що їх колись притрусили пилом. На жаль, не кожен це помічає, та й далеко не всім вистачить відваги взяти драбину і витерти той зоряний пил. А втім, дехто і сьогодні не втомлюється долати чималі перешкоди заради того, щоб подарувати іншим трішки світла і затишку...
    •  news image
    • Я так мрію про Друга…7 14 Липня 2011

      Рейтинг:

        Я понад усе на світі люблю мріяти. Мрії – це один із невід'ємних елементів мого щастя. Не знаю, добре це чи не дуже, але я не вмію жити так, щоб не мріяти. Така вже вдача мого серця. Мої мрії дуже різноманітні... Я мрію знайти улюблену роботу, щоб повертатися додому втомленою, проте щасливою. Мрію стрибнути з парашутом. Мрію поїхати в Тезе, зручно розташуватися десь там у саду біля озера (а мені розповідали, що там такий є) і читати книжку брата Роже. Мрію зустріти за все своє життя хоча би одну людину, в якої при зустрічі зі мною завжди на обличчі з'являлася б усмішка. Мрію мати таке власне велике дерево з хатинкою для голубів, на якому я би могла сидіти з комп'ютером на колінах, відправляючи листи своїм друзям.
    •  news image
    • Мій ідеал1 29 Червня 2011

      Рейтинг:

        Нещодавно, коли я поверталася з однієї прощі додому, один незнайомець, поспілкувавшись зі мною приблизно півгодини, назвав мене ідеалісткою. Я звичайно ж трішки здивувалася, тому що друзі деколи називають мене невиправною песимісткою. Та все ж таки потім зрозуміла, що в дечому цей хлопець таки мав рацію. Ну от не знаю, чи я ідеалістка, але точно знаю одне – я не можу жити без ідеалів! І так ще з дитинства. Першим ідеалом для мене стала вихователька в дитячому садочку. І коли вона з невідомих мені причин звільнилася з роботи, то я взагалі перестала ходити в садочок. Вмовляння моїх батьків були марними: в той садочок я більше не повернулася.
    •  news image
    • Куплю фільтр для серця 23 Червня 2011

      Рейтинг:

        Вода для мене – це завжди щось особливе. Вода втамовує спрагу, дарує прохолоду, змиває увесь бруд, скроплює свіжістю оновлення. Шум води гірської річки заспокоює серце. Вода – це справді щось дивовижне: вона озеленює світ, обарвлює небо ніжними кольорами веселки, прикрашає кришталевістю росяних крапель пелюстки троянд у моєму саду... Але хто коли-небудь жив у великому місті, той знає, що там вода не дуже якісна. Тому доводиться купувати фільтри або ж шукати на окраїнах якесь найближче джерело із смачною водою.
    •  news image
    • Сходи5 16 Червня 2011

      Рейтинг:

        Я дуже люблю сходи. Сходи бувають різними, але усі мають одну цікаву особливість: ними можна піднятися вище, або ж навпаки – спуститися вниз. Від сходів залежить дуже і дуже багато. Майстерні дерев'яні сходи можуть стати ідеальною музою для романтичного письменника, на сходинках з асфальту завжди можна щось малювати кольоровою крейдою.
БЛОГЕРИ