Блоги

Богдан Пасічний

    •  news image
    • На Тарасовій могилі * 24 Липня 2012

      Рейтинг:

        Олена Кисілевська (авторка), народилася 23 березня 1869 р. у родині українського священика Лева Сіменовича, в гарному малому селі Фільварки, що було потім прилучене до містечка Монастириська на Поділлі, де о. Лев був тоді сотрудником свого батька 0. Михайла Сіменовича. Цікава й багата літературна діяльність Олени Кисілевської. Авторка багатьох цікавих повістей і оповідань, як от "Великоднє Свято", "Зимові вечори", "Діти на сонці" та ін., Олена Кисілевська найбільше уваги й свого літературного таланту присвятила незрівнянним нарисам про країни і місцевості, де вона бувала. А з подорожей, зокрема по Україні, Олена Кисілевська подарувала українській літературі чарівні, невмирущі нариси: "Враження з дороги" (Львів, 1910 р.), "До комор Довбуша" (Львів, 1925 р.), "По рідному краю" - про Полісся (Коломия, 1935 р.). У збірнику "По Рідному Краю", написаному, як і все що вийшло з-під пера Олени Кисілевської, легкою, чарівною і такою привабливою українською мовою, читачі знайдуть справжні перлини творчості авторки, осяяні сліпучим промінням невмирущої любові до всього прекрасного, що тільки має у собі та частина землі, якій на ім'я Україна. Ось фрагмент з її твору:
    •  news image
    • Хліб* 16 Липня 2012

      Рейтинг:

        У Західній Україні по селах він ніколи не був білий. Навіть у найбільших багатіїв. Бо коли був білий, тоді звався інакше: або булкою, або пирогом, або паскою, або короваєм. Він міг бути тільки або питлъований, або разовий. Властиво, різниця була тільки у вигляді й смаку, а пошана була та сама. Те, що разовий був темніший - ні в чому не зменшувало його цінности. Його пекли в кожній хаті звичайно раз на тиждень. У печах, виліплених глиною, з яких вигорталося яркочервоне вугілля. Туди він в'їздив спроквола на великій, білій лопаті. А влітку його часто саджали на капустяний лист, і тоді насподі відбивалися в нього жилки. Коли його виймали з печі - він міцно пах. Пах так, що здалека всі знали, що в цій хаті печуть хліб. Він мав чудову шкірку, яка виблискувала бронзою. Він усміхався так радісно, як сонце. Його складали в коморі й накривали полотном. Під кінець тижня він ставав черствим, твердим, але ніколи не псувався. І ніхто ніколи не поважився назвати його "старим хлібом". Бо це вже було б зневагою, а він належав до святощів села. Коли скибка хліба падала на землю, її поспішно підносили й цілували. Цим прохали вибачення за мимовільну неуважність.
БЛОГЕРИ