Блоги

Богдан Довгань

Історія мого життя

Я був в дитинстві охрещений в Преображенській церкві.
Пригадую, з дитинства мені давали читати Біблію, мені найбільше подобалася ілюстрована Біблія з малюнками для дітей, а в ній малюнок Самсона з довгим волоссям, що мав силу руками сунути стовпи.
Ми ходили до церкви час від часу. Перша сповідь і перше причастя здається бути в церкві Юра, якщо я не помиляюся.
Потім деякий час я співав у хорі Дударик, ми там щонеділі співали Святу Літургію, хоча я не пригадую, чи там священик говорив казання, а навіть якщо говорив, чи я щось з того чув чи запам'ятав.
Загалом ми там тільки співали, не було жодної духовної формації.
Навпаки, була дідовщина, сквернослів'я, знущання старших над молодшими, вияви фізичного насилля, зневага і насмішки з боку старших хористів та диригента.
Ми співали і службу Божу, і месу на латинській мові, навіть не одну, а декілька - Дворжака, Гайдна і так далі.
Особливо я пригадую, коли ми співали Кредо, третю частину римокатолицької меси, диригент Кацал Микола Лукич на репетиції в храмі Лазаря завжди сквернословив і лихословив нас з приводу того, що ми неправильно співали слова "ет ін" - "і у" латинською мовою.
Мовляв, що ми їх зливаємо докупи, і виходить "етин", "кретин", а треба співати роздільно, щоб цей розділ було добре чути, для того нібито можна вставляти додаткову голосну між словами, на кшталт "ети ін"
В кінці кожного репетиції Кацал Микола Лукич побожно зводив руки до стелі, і вибачався перед Богом за те, що його змусили лихословити в Божому Храмі.
Це все лицемірство і фізичне насилля, зневага і насмішки на тривалий час мене якось відсторонили від релігії та церкви.
Згодом внутрішні проблеми, підлітковий вік та юнацтво привели мене до рок-музики, метал музики, де я намагався знайти себе, самореалізувати, знайти своє самовираження і зміст життя.
Однак я ні себе, ні самореалізації, ні сенсу там так і не знайшов. Мене не сприймали львівські рокери, стверджуючи, що мій вокал не підходить для рок-музики, що я нездара, і в мене немає жодних вокальних здібностей взагалі, і що я неадекват.
Я завжди проводив духовні пошуки. Пробув знайти себе, зміст життя, відповісти на запитання, які постійно у мене виникали.
Відвідування церкви і сповідь мені здавалися беззмістовними, оскільки я бачив багатьох людей, що начебто ходили до церкви і навіть сповідалися, однак кривдили мене та інших людей, не маючи живої віри в Бога та Ісуса в своєму серці.
Я тоді ще в повному розпачі писав вірші з наступним змістом, що люди йдуть до церкви сповідатися, не бажаючи змінюватися і продовжуючи вести те саме життя, і чинячи ті самі гріхи, що і до сповіді.
Через знайомих я зацікавився езотерикою, читав книжки Річарда Баха та Авесалома Підводного, вони мене дуже цікавили, оскільки надавали інформацію про духовний світ, яку я ніде більше не міг здобути.
Одного разу після читання езотерики, я почав задумувався про Бога, Ісуса і Святого Духа, бо в книжці Авесалома Підводного вони згадувалися.
Поступово я почав шукати і читати книжки про Бога.
Тоді ще дідо переніс другу операцію. Ми з ним проходили біля церкви, і якось виникла ідея спробувати себе в якості дяка. Ми зайшли до церкви, і домовилися, що я буду разом з дяками вчитися співати другим голосом.
Співаючи службу Божу дуетом з дяком, я вчитувався в кожен рядок, який я співав. Я почав слухати і уважно аналізувати проповіді, які казали священики, я почав знову перечитувати Святе Письмо, і розмірковувати над ним.
Священики мені сказали, що людина отримує Божу ласку і Божу благодать та Боже благословення після сповіді, щоб з допомогою Святого Духа припинити чинити гріх і опиратися спокусам, і я в це повірив, і через півроку з Божої благодаті припинив чинити гріх самовдоволення-мастурбації.
Мені бракувало розуміння Божого Слова, яке я читав. Одного разу я потрапив на спільноту Благословення, де проводили курс Альфа і розповідали про підставові поняття християнської віри.
Я уважно слухав все, що там казали, і що разу перевіряв у Писанні, чи так воно є насправді, як вони говорили і цитували.
Мені священики рекомендували читати Олександра Меня, я спочатку якось не хотів, потім через деякий час таки купив його книжку "Син Людський", чи то мені її подарували, не пригадую точно.
Однак її прочитання мені не дало жодної духовної поживи чи прогресу.
Навпаки, навернення я пережив після прочитання зовсім іншої книжки - "Чому я вірю в потойбічне життя" авторства Мартінетті Джованні.
Я її читав приблизно в той момент, коли помер дідо. Часто я ототожнюю момент свого навернення з моментом смерті діда, однак насправді, мабуть, було б справедливіше цей момент ототожнювати з прочитанням цієї книжки.
Мене якось зовсім не цікавить, і ніколи не цікавило, що думають інші люди про Бога, як інші люди уявляють собі Бога, як змінювалися їхні погляди на Бога в ході еволюції, і так далі.
На мій погляд, християнський містицизм містить набагато більше живої віри, практичної і корисної інформації.
Мене мало цікавить теологія, теософія і теоретичне богослов'я та теоретичні філософські роздуми про Бога людей, що в нього навіть не вірять.
Протягом дитинства, підліткового віку та юнацтва, я постійно собі задавав запитання
- Чи Бог існує?
- Чи Бог живий?
- Чи існує життя після смерті?
однак не знаходив відповідей (поки не прочитав книжки Мартінетті Джованні).
Потім мене почали цікавити інші питання на кшталт:
- Який Бог зараз?
- Чи можу я спілкуватися з Богом?
- Чи можу я спілкуватися зі святими?
- Чому я ніколи не знав про догмат спілкування зі святими?
- Чому я так пізно дізнався про існування і можливість молитви духом?
- Які форми духовних дарів доступні для мене?
- Чому я так мало знав про християнський містицизм раніше?



Якщо комусь цікаво, <a href="http://www.patlatus.zz.mu/?guest=true&language=uk&folder=music|2013|Detujeee.mp3">мій сайт з моїми пісеньками</a>
БЛОГЕРИ