Блоги

Соломія Щур

    •  news image
    • Богові не потрібні ваші свічки, якщо це лише ритуал (о. Ілля) 15 Лютого 2012

      Рейтинг:

        Сьогодні ми святкуємо Стрітення. Свято дуже символічне і має в собі багато поєднань: як біблійна зустріч Симеона з Ісусом, як перехід від різдвяних свят до Великого посту, як зрештою, усвідомлюємо, що скоро весна :) Але сьогодні на Службі в Монастирі Св. Василія у Києві, де я живу, була дуже гарна проповідь, якою хочу поділитися, наскільки це можливо. Сама проповідь о. Іллі (ЧСВВ) дуже об'ємна, але ось деякі уривки з неї.  
    •  news image
    • Ці пісні про любов…2 10 Листопада 2011

      Рейтинг:

        ... часом затьмарюють розуміння суті Божого дару. Нещодавно у нашому київському монастирі св. Василія Великого проходили Святі місії. Отець Корнилій дуже цікаво говорив про любов. Основною тезою було те, що любов – це не почуття. Якщо Бог наказує нам любити, то як же ж це може бути почуттям, коли «серцю не накажеш»? Власне, пісні для мене багато значать: їх мелодія, гармонія, слова... Може сподобатись мелодія чи зміст, а тоді думаєш собі, чи не занадто поверхнево це все «люблю-без тебе не можу-не забуду». Звичайно, всюди співають про закоханість – бо це те, про що найлегше написати, те, що надихає і несе. З одного боку. З іншого ж, те, що надихає і несе, раптом може опустити й покинути тебе. А де ж тоді та любов?
    •  
    • Спілкування і натхнення2 21 Червня 2011

      Рейтинг:

      Оскільки це блог, тому дозволю собі написати сюди дещо особисте. Можливо, комусь також пригодиться. Останнім часом багато роботи, кінець навчання, зустрічі з друзями, заходи-поїздки, скоро відпустки (мої і чужі), літо зрештою, табори і веселе проведення часу. Тільки не знаю, що потрібно для того, щоб завжди бути в доброму настрої, що передбачає радість спілкування і роботи.
      Думаю про це не тому, що це стається часто, але тому, що іноді все ж буває. І тоді не розумієш, чи це виснаження від спілкування, чи ЩО? Бо, на щастя, останнім часом (з новою роботою, вдалим навчанням і іншими схожими справами) я вже й забула, як це: сидіти вдома, сумувати, не знати чого вчепитись. Це радує))
      От тільки мушу знати, що це за хвилинні прояви вимушеного аскетизму))) (Це я так ховаю своє невдоволення за складними словосполученнями).
      Ану кажіть. Фотка звідси.
    •  news image
    • Про яйця і глибинний зміст 19 Червня 2011

      Рейтинг:

        Під час готування пирога зі шпинатом чомусь згадалося, як ми ще в школі готували на уроках праці різні страви. І, ясно, що одною з цих страв стало «Олів'є». Нас вчила така старша жіночка Ніна... (з Білорусії, здається). Словом, ми прийшли у фартушках в кімнату-клас, поділились на дві групи по 10 чоловік, розклали ці всі вже зварені інгредієнти, змішали то докупи, додали майонезу і перемішали. Це відбувалося в 5 класі, і всім було весело, ми собі щось жартували і говорили. А вкінці ми мали пробувати, в кого вийшло краще. Ну і, значить, підходить наша вчителька до того столу, пробує, каже «Ну, нічого так, добре». Підходить до нас, пробує і каже, «А от, девочки, попробуйте тут – ще смачніше». Та група, бачу, скисла, всі сунуть до нас пробувати. А ми всі ж такі веселі і дружні, стоїмо, тішимось. І питає вчителька: «Ну, дівчата, як ви думаєте, чому у вас так смачно вийшло?» а ми всі такі наївні, кажемо: «Бо ми робили цей салат з любов'ю!» А вона так подивилася і каже: «Нє, дєвочки. Це тому, що ви сюди багато яєць положили».
    •  
    • Моя Чехія 15 Червня 2011

      Рейтинг:

      Після Вадовіц (детальніше за посиланням) ми приїхали до Чехії, а саме Праги. Всі були потомлені, ми зупинились в готелі, хвилин за 40 від центру, і потрібно було їхати автобусом і метро. Кумедно було, коли ми групою з людей 10 зайшли в автобус, а здачі у водія з наших великих крон не було, тому всі поїхали зайцями, а пізніше ми дізнались, що після 21.00 у Празі чомусь за проїзд ніде не платять. От у нас би так) Словом, ми довго стояли біля кас у метро, де не було нікого, хто б продавав якісь жетони, а потім з виглядом «русо-турісто» швиденько пройшли через турнікети (там вони просто як перегородки, не перешкоджаючи руху). Метро, звичайно, не те що наше. Отже, вийшли ми біля Карлово наместі (міст) і рушили вздовж Влтави (милозвучна, звичайно, річка). Нічна Прага – звучить гарно…
    •  news image
    • Смішне і цікаве 02 Травня 2011

      Рейтинг:

        Мудрість 1 – Який секрет довголіття? – Треба завжди мати причину, щоб з ліжка вставати. Мудрість 2 – Каже мати до сина: Іване! Якби я колись тобі радила щось робити проти Божої волі і лягла тобі під ноги, не даючи ходу, прошу: стань на мене і йди, сповняй Боже слово, бо воно важливіше! Мудрість 3 – Христос нас спас – не думайте, що це жарт! Мудрість 4 – Гнучка галузка витримає зиму і сніг (японське прислів'я). Мудрість 5 – Висилаю вас до школи. Ви багато слів знаєте, а хто дасть вам розум?
    •  news image
    • Пожертва6 21 Січня 2011

      Рейтинг:

        Чи часто ви робите пожертву? І кому?  Не маю на увазі у церкві. Там ця пожертва "безособова" :). Більше думаю про людей на вулиці, хто просить. Можливо, я часом чиню без милосердя, але дуже часто, особливо до тих, хто просить усно і нав"язливо, я ставлюсь прискіпливо. Тобто мені приємніше дати милостиню бабці, яка скромно стоїть у куточку чи продає щось символічне, аніж в принципі здоровій і повній сил людині, яка постійно просить, навіть при церкві. Останнім часом мені трапляються такі люди - цілком пристойно вбрані, які часом з деякою зневагою в очах дивляться на всіх, хто проходить повз них. Можливо, вони думають, що, наприклад, моя поведінка є показовою (ходжу до церкви, але не подаю їм милостині), але від цього робиться некомфортно. Знаю, мабуть найправильніше чинити так - давати на пожертву всім без винятку, бо це є справжня чеснота. Але в житті ось так воно :) Ще також згадую вивіску біля собору Св. Юра про те, щоб не подавати тим, хто просить біля храму. Як ви до цього ставитесь? {jcomments on}
    •  news image
    • Про дружбу5 26 Грудня 2010

      Рейтинг:

        Що таке дружба? Чи багато у вас друзів? Товаришів? А знайомих? І як взагалі розрізнити друга від знайомого? Ну, тут все начебто просто. Друг – це той, з ким ділиш усі радощі й біди, той, хто завжди залишається поруч, де б ви не були насправді. Друг дізнається про все першим і напоказ ображається, коли чує про вас несподівану новину з інших уст. Або й не напоказ. Тим не менше, ви не залишаєтесь такій людині байдужим. Я люблю ці списки типу «друг – це..., справжній друг ніколи не...», якими діляться переважно члени соціальних мереж. Так, напевно, це правдиві ознаки справжніх друзів. Проте це вже наслідок. Але чи часто ми задумуємось, як стати другом комусь? Навіть більше – як стати другом тим, кого ми вже вважаємо таким? І що взагалі відбувається?
    •  
    • Свято Миколая 18 Грудня 2010

      Рейтинг:

      Сьогодні, йдучи на благодійний концерт для дітей з інтернату до дня святого Миколая, подумала собі, що дуже цікаво змінюється наше сприйняття цього свята. Я маю на увазі, що, як всі ми це пережили, в дитинстві ми віримо, що Миколаєм є дійсно справжній Миколай, який приходить вночі і подарунки від якого пахнуть шоколадом по-особливому.  Особисто я вірила в нього до 12 років. І хоч я припускала, що його може не існувати, але усією впевненістю переконувала кожного, хто намагався мені заперечити, що Миколай справді є. І ось  до чого я веду.
    •  
    • Бути духовно цілісним - як це? 07 Грудня 2010

      Рейтинг:

      Це питання є дуже важливим для нас, котрі живемо між іншими людьми, спілкуємося з ними, прагнемо віднайти ту глибину у дружбі, коханні; та навіть за час нетривалого спілкування завжди помічаємо, наскільки людина у розмові з нами є «тут-і-зараз», чи вона є зосереджена на собі або на зовнішніх обставинах. Коли у притчах хворі промовляють до Ісуса «зціли нас», вони мають на увазі оздоровлення фізичне, але Бог також дає їм і духовне відновлення – робить цих немічних духовно живими. І вже не чекають вони розбиті болем і стражданнями біля дороги, надіючись на ласку перехожих, але самі свідчать Боже слово і стають знаряддям у Божих руках. Я не зводжу зараз до того, що потрібна віра в оздоровлення, і воно настане – це беззаперечна істина. Але хочу звернути увагу на саму відвагу стати зціленим. Відійшовши від теми, нагадаю усім нам одну історію, яку хтось мені колись розповів. При одному монастирі жив монах. Він був незрячий від народження, виросши пішов у монастир і від того часу виконував своє служіння, наскільки міг старанно. Він тішився у сонячний день співом пташки і сумував з плачем дитини. Люди дивувалися йому, кажучи: «Ти ж не бачиш, ти сліпий. Як ти можеш радіти життю, коли настільки обділений?» Але він продовжував жити і прославляти Бога. Одного разу уві сні йому з'явився Ісус і сказав: «Я можу оздоровити тебе, ти знову почнеш бачити. Лише скажи мені, чи ти хочеш цього». Юнак завагався: чи готовий він побачити світ таким, який він є насправді. З усіма болями і страхами, нещирими усмішками і лукавства ми, брехнею і підступом...
БЛОГЕРИ