Второзаконня


Второзаконня: 32. Пісня Пророка 1-43



  1. «Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!
  2. Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.
  3. Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!
  4. Він - скеля; звершені його діла, бо всі його дороги - справедливість; Бог - вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!
  5. Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!
  6. То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не він- твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?
  7. Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.
  8. Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:
  9. Господня ж частина - народ його, Яків - уділ його насліддя.
  10. Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.
  11. Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.
  12. Господь один водив його, не було з ним чужого бога.
  13. Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;
  14. Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона - вино шипуче.
  15. Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий; і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.
  16. Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.
  17. Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.
  18. Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.
  19. Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.
  20. Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо - кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.
  21. Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами; а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх - людом глупим.
  22. Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.
  23. Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;
  24. Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.
  25. Ззовні меч убиватиме, а всередині - жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.
  26. Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;
  27. Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.
  28. Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.
  29. Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.
  30. Як міг би один тисячу гнати, а двоє - пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?
  31. Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.
  32. Лоза бо їхня - лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград - полин, гіркота - їхні грона.
  33. Вино їхнє - їдь гадюча, погубна отрута гадів.
  34. Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?
  35. Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.
  36. Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.
  37. Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?
  38. Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!
  39. Дивіться отже, що я, я - Бог, і нема Бога окрім мене; я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується.
  40. Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!
  41. Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.
  42. Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.
  43. Радуйтеся, народи, з його людом; бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить.»
  44. Прийшов Мойсей і промовив усі слова тієї пісні, до вух народові, він сам і Ісус Навин.
  45. Коли Мойсей скінчив промовляти ці слова до всього Ізраїля,
  46. то сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону.
  47. Бо це не пусте для вас слово; це - життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти.»
  48. Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:
  49. «Зійди на ці гори Аварім, на Нево-гору, яка в землі Моав, проти Єрихону, і подивись на Ханаан-землю, яку даю синам Ізраїля у власність;
  50. ти помреш на горі, що на неї зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, як Арон, твій брат, помер на Гор-горі і приєднався до свого народу,
  51. бо ви були мені невірні серед синів Ізраїля над водами Меріва-Кадешу, у Сін-пустині, тим що не явили своєї святости серед синів Ізраїля.
  52. Ось чому ти її тільки побачиш перед собою, туди ж не ввійдеш, у ту землю, що її я дав синам Ізраїля.»