Проповідник


Проповідник: 6. Багатства не можуть дати щастя 1-7; життєвих загадок не розгадати 8-12



  1. Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину:
  2. дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати. Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо.
  3. Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, - то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього:
  4. бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім'я повите темрявою.
  5. Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому.
  6. Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, - хіба ж не всі в одне простують місце?
  7. Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати.
  8. Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити?
  9. Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати. Та й це теж марнота й гонитва за вітром.
  10. Те, що існує, ім'я його вже було висловлене; відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий.
  11. Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині?
  12. Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить? Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?