Книга Іова


Книга Іова: 24. Зухвалість грішників



  1. «Чому Всемогутній не затаїв часи, | а ті, що його знають, днів його не бачать?
  2. Безбожники пересувають межі, | отару й чабана займають.
  3. Відводять осла в сиротини, | беруть у заклад вола вдовиці.
  4. Убогі поступаються з дороги, | усі пригноблені в краю мусять від них ховатись.
  5. Мов дикі осли в пустині, | вони виходять на роботу, | шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі - немає дітям хліба.
  6. Жнуть на чужому полі, | виноград грішника збирають.
  7. Голі вони ночують, без одежі, | не мають чим накритись, коли холодно.
  8. В горах на дощі мокнуть, | за браком сховку туляться до скелі!
  9. Сиріт від грудей відривають, | беруть у заклад дитину в бідних.
  10. Голі блукають, без одежі, | і голодні зносять снопи.
  11. Вичавлюють між мурами олію, | спраглі, топчуть виноград у точилі.
  12. З міста чути людей стогін, | душа смертельно поранених кличе на допомогу, | та Бог не чує їхньої молитви!
  13. Є поміж ними й вороги світла, | які шляхів його не знають, | стежками його не простують.
  14. Удосвіта стає убивник, | убиває бідного й сіромаху, | вночі бродить злодюга.
  15. Око перелюбця пильнує, коли смеркне. | Він думає: Ніхто мене не бачить, | і кладе собі на вид запинало.
  16. В пітьмі підкопують домівки, | а вдень замикаються, | не знають світла.
  17. Тінь смерти то для всіх них ранок; | коли ж він зійде, жах їх огортає.
  18. Вони від дня втікають; | маєтність їх на землі проклята, | в їх виноградниках не завертає виноградар.
  19. Посуха й спека пожирає сніжну воду - | так грішника Шеол хапає.
  20. Утроба, що його родила, його забуває, | черва собі солодко ним пасеться, | не згадується більше його ім'я; | так кривда, неначе деревина, ломиться.
  21. Він чинив зло безплідній, що не родить; | він не чинив добра вдовиці!
  22. Та той силою своєю хапає дужих, | встає, і він життя непевний.
  23. Забезпечує його й дає опору, | та Господні очі за його путями стежать.
  24. Вони ледь-ледь піднесуться, - і вже в'януть, | немов зірвана мальвія, | немов головки колосків зів'ялих.
  25. А як воно не так, то хто мене спростує, | на ніщо оберне мою мову?»