Книга Іова


Книга Іова: 17. Іов нарікає далі



  1. «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.
  2. Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?
  3. О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?
  4. Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.
  5. Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.
  6. Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.
  7. В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.
  8. Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.
  9. Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.
  10. Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!
  11. Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця
  12. з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.
  13. Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.
  14. Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!
  15. Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив?
  16. Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»