Книга Неємії


Книга Неємії: 5. Скасування лихварства



  1. Ось тоді знялось велике нарікання народу та їхніх жінок на братів їхніх юдеїв.
  2. Були такі, що говорили: «Наших синів, наших дочок даємо за хліб, щоб мали ми що їсти й з чого жити!»
  3. Були й такі, що казали: «Наші поля, наші виноградники й наші хати даємо в заставу щоб дістати хліба під час голоднечі!»
  4. Були ще й такі, що говорили: «Ми позичили гроші на податки цареві, заставивши наші поля та наші виноградники.
  5. Таж у нас такі тіла, як тіла в братів наших, а діти наші такі ж, як і їхні діти, і ось ми мусимо давати синів наших і дочок наших у найми, а декотрі з дочок наших уже в неволі, і ми нічого тут вдіяти не можемо, бо й поля наші й виноградники наші в інших!»
  6. То й розгнівавсь я вельми, коли почув їхні нарікання та ці слова.
  7. Роздумавши в своїм серці, заходивсь я докоряти значним старшинам і сказав їм: «Ви берете - кожний із вас - із братів ваших лихву.» І скликавши проти них великі збори,
  8. сказав я їм: «Ми викупили, скільки могли, братів наших юдеїв, проданих поганам, а ви продаєте братів ваших, і вони нам запродуються!» Мовчали вони, не знали що відповісти.
  9. Тоді я: «Не добра вона, та справа, що ви робите! Чи не повинні ж би ви були ходити в страху перед Богом нашим, зо стиду перед народами, нашими ворогами?
  10. Та й я, і брати мої, і мої наймити позичили їм грошей та хліба! Даруймо, отже, отой борг.
  11. Зверніть їм ще сьогодні поля їхні, виноградники їхні, оливні сади їхні, і хати їхні, і відсотки з грошей, хліба, молодого вина та олії, що ви домагаєтесь від них.»
  12. Ті відповіли: «Звернемо й не вимагатимемо від них нічого. Зробимо так, як ти кажеш.» І покликавши священиків, звелів я їх заприсягти, що так зроблять.
  13. Я витрусив також пазуху моєї одежі й сказав: «Нехай так Бог кожного, хто не додержить цього слова, витрусить з його дому й з його дорібку, і нехай він зостанеться таким втрушеним і порожнім!» А вся громада промовила: «Хай так буде!» І прославила Господа. І народ зробив так, як було сказано.
  14. Від того часу, як мене призначено бути їм начальником у Юдейській землі, від двадцятого до тридцять другого року царя Артаксеркса, за 12 років я й брати мої не брали собі начальницького прохарчування.
  15. А попередні начальники, що були передо мною, обтяжували народ і брали з нього хліба й вина на сорок срібних шеклів; навіть слуги їх заносились над народом. Я ж зо страху перед Богом не робив так.
  16. Та й при роботі коло цього муру я допомагав, і поля ми не закуповували, й усі мої слуги були там разом при роботі.
  17. За столом у мене бувало по сто п'ятдесят чоловік юдеїв та старшин, крім тих, що приходили до нас від народів, які навкруги нас.
  18. А напоготовлялося щодня в мене: один віл, шість добірних овець і птиці, і що десять день багато вина. Однак, при всьому цьому начальницького прохарчування я не вимагав, бо служба важко тяжіла на цім народі.
  19. Згадай, мій Боже, на добро мені все, що я зробив для цього народу!