ІІ Книга Самуїла


ІІ Книга Самуїла: 19. Смуток Давила за Авесаломом 1-16; Давид прощає Семеєві та Мерібаалові 17-31; Давид і Барзіллай 32-40; спір між Ізраїльтянами та юдеями 41-44



  1. Тоді зворушився цар і пішов до горниці над ворітьми, заплакав і так говорив, плачучи: “Сину мій Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, щоб я був умер замість тебе! Авесаломе, мій сину, сину мій!”
  2. Тим часом донесли Йоавові: “Слухай, цар плаче та сумує за Авесаломом!”
  3. І обернулась того дня перемога в жалобу всього народу, бо народ почув того дня, що цар уболіває над своїм сином.
  4. Тому входив того дня народ крадькома в місто, як прокрадається засоромлене військо, що втекло в часі бою.
  5. Цар же закрив собі обличчя й кричав уголос: “Сину мій Авесаломе, Авесаломе. мій сину, мій сину!”
  6. І ввійшов Йоав до царя в дім і каже: “Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць,
  7. бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги У тебе ніщо; бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений.
  8. Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою. А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости.”
  9. Тож устав цар і сів у брамі. І сповіщено всьому народові: “Дивіться, цар сидить у брамі.” І ввесь народ прийшов перед царя. Ізраїльтяни ж порозбігались - кожен у свій намет.
  10. Увесь народ - в усіх колінах ізраїльських - ремствував, кажучи: “Цар спас нас із рук ворогів наших, це ж він урятував нас з рук філістимлян, а тепер йому довелось утікати з краю від Авесалома.
  11. А щодо Авесалома, що його ми помазали над нами, то він упав у бою. Чому ж ото вагаєтесь, щоб привернути царя?”
  12. Цар Давид послав так сказати священикам - Цадокові й Евіятарові: “Говоріть зо старшими Юди й скажіть: Чому ви маєте бути останні, щоб привернути царя в його дім? І те, що говорилось у цілім Ізраїлі, дійшло було до царя в його дім.
  13. Ви ж мої брати, моя кість і моє тіло; чого ж ви хочете бути останні, щоб привернути царя?
  14. Та й Амасові скажіть: Чи ти ж не моя кість і не моє тіло! Нехай Бог мені відплатить і гіршим, якщо ти не будеш у мене відтепер начальником над військом замість Йоава!”
  15. І прихилив він собі серце всіх людей Юди, всіх як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: “Вертайсь назад - сам і всі твої слуги.”
  16. Тож повернувся цар і прибув до Йордану, а юдеї прийшли у Гілгал, щоб зустрічати царя й переправити його через Йордан.
  17. Та й Семей, Герів син, веніяминянин з Бахуріму, теж поспішив і прибув з людьми Юди назустріч цареві Давидові.
  18. Мав він із собою тисячу чоловік з веніяминового коліна й Ціву, слугу Саулового дому, з його п'ятнадцятьма синами і дванадцятьма слугами. І прибули вони до Йордану ще перед царем.
  19. Перейшли вони вбрід, щоб переправити царську родину й стали йому до послуг. Семей, Герів син, упав перед царем, як цей мав переправлятись через Йордан.
  20. І каже він до царя: “Нехай мій пан не вважає мене винним, ані не пам'ятає того, чим твій раб провинився того дня, коли цар, мій пан, виходив з Єрусалиму. Нехай цар не бере того до серця!
  21. Бо твій раб знає, що згрішив; але дивися, сьогодні я прийшов перший з усього Йосифового дому, щоб вийти назустріч, моєму панові.”
  22. Але Авішай, син Церуї, відповів, кажучи: “Чи не повинен Семей піти на смерть за те, що проклинав Господнього помазаника?”
  23. Та Давид сказав: “Яке діло я маю з вами, сини Церуї, що ви сьогодні стаєте як мої противники? Чи ж мав би сьогодні хтось згинути в Ізраїлі? Хіба ви не знаєте, що я сьогодні цар над Ізраїлем?”
  24. І каже цар до Семея: “Ти не помреш!” І поклявсь йому цар.
  25. Мерібаал, Саулів нащадок, теж вийшов назустріч цареві. Не мив він своїх ніг і не розчісував бороди, і не прав своєї одежі з того дня, як цар відійшов, до того дня, поки він повернувся здоровий.
  26. А коли прийшов він з Єрусалиму назустріч цареві, цар спитав його: “Чому не пішов ти зо мною, Мерібаале!”
  27. Той відповів: “Царю, мій пане, мій слуга обманув мене, бо твій раб сказав був: Осідлаю я собі ослицю, на яку сяду й поїду за моїм царем, бо твій слуга кривий.
  28. Отож оббрехав він твого раба перед царем, моїм паном, але цар, мій пан, як той янгол Божий, тому вчини, що добре в твоїх очах.
  29. Вся бо родина мого батька на смерть заслужила собі перед царем, моїм паном, проте ти поставив твого слугу між тих, що їдять з твого столу. Та й яке ж у мене ще право взивати до царя?”
  30. Відповів йому цар: “Та чого ти так розводишся словами? Я вирішив: ти й Ціва поділитесь посілістю.”
  31. Тоді Мерібаал каже до царя: “То нехай радше забере собі все, бо ти пан мій, цар, здоров вернувсь до себе додому.”
  32. Барзіллай-гілеадянин зійшов з Рогеліму й пішов із царем до Йордану, щоб провести його до річки.
  33. Був Барзіллай вельми старий. Було йому вісімдесят років. То він харчував царя за його побуту в Махнаїмі, бо був він людиною вельми заможною.
  34. І цар каже Барзіллаєві: “Ходи зо мною, я влаштую тебе в себе в Єрусалимі.”
  35. Барзіллай же каже цареві: “Скільки то ще років мого життя, щоб мені йти з царем у Єрусалим?
  36. Вісімдесят років мені тепер. Чи ж: можу я розрізнити між добрим і злим? Чи твоєму слузі смакує те, що він їсть або що п'є? Чи можу ще я слухати голос співаків та співачок? Чого ж то твій слуга мав би бути ще тягарем цареві, моєму панові?
  37. Тільки трохи твій слуга проведе царя за Йордан. І за що цар віддячуватиме мені такою милістю?
  38. Дозволь, нехай твій раб повернеться, щоб умерти у своїм родиннім місті коло гробу мого батька й моєї матері. Але нехай твій слуга Кімгам іде з царем, моїм паном. Зроби з ним, що тобі довподоби.”
  39. І відповів цар: “Нехай Кімгам іде зо мною, я зроблю йому те, що тобі подобається. Що б не забажав від мене, зроблю для тебе
  40. Тоді народ перебрів Йордан, і цар теж перейшов. І поцілував цар Барзіллая та поблагословив його, і той повернувся додому.
  41. Далі пішов цар до Гілгалу, Кімгам же ішов з ним. Увесь народ Юди, як також: і половина народу ізраїльського, проводжали царя.
  42. Та прийшли всі мужі ізраїльські до царя й питають царя: “Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й переправили через Йордан царя й увесь його дім та й усіх людей Давида з ним?”
  43. І відповіли мужі Юди мужам ізраїльським: “Бо цар . наш родич; і чого ви сердитесь за це? Чи ми їли щось від царя або одержали щось від нього?”
  44. І відповіли мужі ізраїльські мужам Юди кажучи: “Ми маємо десять часток у царя, ба й більше - ми скоріше первородні від вас. Навіщо ж ви зневажаєте нас? Чи ж наш голос не був перший, щоб повернути нашого царя назад?” Але слова мужів Юди були сильніші, ніж слова мужів ізраїльських.