Буття


Буття: 50. Жалоба по Якові 1-21; смерть Йосифа 22-26



  1. Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його.
  2. Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля.
  3. Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів.
  4. А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке:
  5. Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся."
  6. Фараон відповів: "Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув."
  7. І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю,
  8. і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі.
  9. Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет.
  10. Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу.
  11. А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: "Тяжка це жалоба для єгиптян." Тим то й названо його ім'ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану.
  12. Сини його, отже, зробили так, як він велів їм;
  13. вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре.
  14. Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька.
  15. Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: "Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли."
  16. І послали до Йосифа сказати: "Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи:
  17. Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька." І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього.
  18. Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: "Ось ми - твої раби."
  19. А Йосиф каже до них: "Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога?
  20. Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям.
  21. Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших." І втішив їх і говорив до них зичливо.
  22. І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років.
  23. Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми.
  24. Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: "Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові."
  25. І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: "Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості."
  26. І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.