Статті

    •  news image
    • Андреа Ґраціозі: Історичну правду про Голодомор в Україні неможливо забути чи викреслити з пам’яті 27 Листопада 2011

      Рейтинг:

      Професор історії в університеті Неаполя імені Федеріко ІІ та президент Італійського товариства вивчення сучасної історії, Андреа Ґраціозі в 2007 році видав книгу під назвою «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932-1933 роки». У праці подано документи таємного листування дипломатів Італії, Німеччини, Польщі щодо Голодомору в Україні. Як стверджує науковець, до виходу книги італійці про Голодомор в Україні не знали нічого. За цю працю професора Ґраціозі нагородили орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня - «за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу, а також за активну громадську діяльність щодо вшанування жертв трагедії».
    •  news image
    • Ми вшануємо жертв Голодомору лиш тоді, коли не дозволимо собі ставати творцями пекла у своєму краї 26 Листопада 2011

      Рейтинг:

      Дорогі співвітчизники – кров від крові й плоть від плоті жертв Голодомору! Наша планета зробила черговий оберт і знову наблизила нас до осені – тієї пори, яка завжди була для хліборобів порою нового врожаю й нової певності за майбутнє.Для тих, кого ми сьогодні вшановуємо, осінь 1932-го розверзлася прірвою смертельного відчаю й безнадії. А землю, яка могла б прогодувати мільйони, почали вкривати трупи скоцюрблених від голоду. Вічна їм пам'ять і Царство Небесне! Хай наситить їх «хліб життя», завдяки якому вони ніколи не голодуватимуть; хай напоїть їх небесна вода, після якої вони не матимуть спраги повіки! Віра наша дає нам певність, що з душ невинно убієнних стерто земні муки й відновлено Божу справедливість.
    •  news image
    • Міфи і правда про Голодомор 26 Листопада 2011

      Рейтинг:

      У фальсифікаторів історії завжди одна мета – допомагати авторитарним режимам маніпулювати свідомістю своїх громадян, тримати їх у сліпоті й покорі. Найбільшою ж кількістю міфів обросла тема Голодомору 1932-1933 років. Очевидно, вона є надто важливою для ідейних нащадків організаторів тієї події.
    •  news image
    • Притулитися біля смерті: на місці колишнього дитячого притулку постав Музей Голодомору 24 Листопада 2011

      Рейтинг:

      Як відомо, голод 1932-1933рр. більше зачепив Східну та Південну Україну. Ми, які живемо тут, під Львовом, здебільшого носимо в серці пам'ять і скорботу про роки українського геноциду. Наші ж брати-українці з інших країв держави досі перемагають озледенілий страх, який, чи то передався від батьків, чи таки сам зазирнув колись у вічі. Одним із численних прикладів є Музей трагедії Голодомору 1932-33 рр. в Миргороді – відділ Миргородського Краєзнавчого музею. Мовчазний свідок не те, що національного – дитячого геноциду. Адже тут, не маючи що їсти, померло сотні дітей. Їх, начебто, віддавали до державного притулку, який, насправді, став табором смерті.
    •  
    • Притулитися біля смерті: на місці колишнього дитячого притулку постав Музей Голодомору 24 Листопада 2011

      Рейтинг:

      Як відомо, голод 1932-1933рр. більше зачепив Східну та Південну Україну. Ми, які живемо тут, під Львовом, здебільшого носимо в серці пам'ять і скорботу про роки українського геноциду. Наші ж брати-українці з інших країв держави досі перемагають озледенілий страх, який, чи то передався від батьків, чи таки сам зазирнув колись у вічі. Одним із численних прикладів є Музей трагедії Голодомору 1932-33 рр. в Миргороді – відділ Миргородського Краєзнавчого музею. Мовчазний свідок не те, що національного – дитячого геноциду. Адже тут, не маючи що їсти, померло сотні дітей. Їх, начебто, віддавали до державного притулку, який, насправді, став табором смерті. Як розповів директор миргородського Музею Голодомору Олександр Джунь, історія цієї будівлі почалася ще у 20-их роках минулого століття. Тоді російські православні священики взялися споруджувати хату-читальню для дітей. У 1930-му році її добудували і відкрили, але вже, як притулок для дітей-сиріт, тих, які не мали покрівлі над головою. Тоді це був справді притулок, де підлітків годували, одягали, при потребі надавали медичну допомогу, та ще й навчали ремеслу. Вже у 1932 році в Личанському притулку (назва походить від вулиці, на якій споруджено будинок) появилися інші діти: ті, батьків яких, за непокору при хлібоздачі, забрав «чорний ворон». Миргородська рада своєю постановою вирішила узаконити притулок для дітей, які голодували, тому будинок обвели колючим дротом, щоб ніхто чужий не міг ні зайти, ні вийти. Кілька сімей, здебільшого вчителів, хоч самі не мали що їсти, старалися допомагати притулку харчами та одягом. Взимку діти - не менше шістдесяти в одній кімнаті - спали просто на соломі, майже без одягу. За добу значна кількість їх помирало від дизентерії. Скільки всього загинуло, досі невідомо, оскільки не знайдено усіх місць поховань. Навесні, як розповідали Олександрові Джуню очевидці, діти притулку на чотирьох вилізали з хати і паслися на траві. Майже всі одразу ж помирали. Врятувалося двоє дівчат, одна з яких – Віра Батієнко – зараз уже має 85 літ. «Я мала сім років, коли був голод, що могла запам'ятати? А запам'ятала, так, що й досі, як згадаю, то плачу, - каже Віра Володимирівна. – Нас четверо було, і пухлі ходили. Мама санітаркою працювала, та й приносила нам після хворих та після мертвих недогризки. Я і у притулку була, недовго, то й вижила. Люблю матінку-природу, може, тому і Бог тримає мене на цім світі». Вирватися з дитячого «гулагу» в Миргороді дозволили лише тим, хто міг ходити. Інші ж діти залишилися в будинку, який за одну ніч НКВС зрівняв із землею, присипавши ще живих дітей... Як розповідає Олександр Джунь, вже у 50-их роках на місці Личанського табору розкинули тир для стрільби. Якось хлопчаки бавилися там у «війну», і від біготні під їхніми ногами провалилася земля. Від побаченого ледь не оніміли: на глибині півметра лежали залишки дитячих скелетів. Тієї ж ночі Олександр з батьком – Прокопом Джунем – викопали могилу і схоронили в ній усі кістки. Зараз на місці притулку - музей, а на подвір'ї звели пам'ятник жертвам Голодомору та поставили гранітний знак. На ньому -  прізвища тих дітей, яких вдалося ідентифікувати, як «в'язнів» Личанського притулку. Директор Музею Голодомору в Миргороді – Олександр Джунь – з першого дня свого життя відчув подих голодної смерті. «Народився я 1947 року, тобто під час третього голодомору, - пише він у своїх спогадах. – Чи не єдиним моїм порятунком була сестра Ніна і її «лялька» – прожований хліб або сухар, замотаний в марлю і прив'язаний до великого ґудзика, щоб я не проковтнув поживу. Мама від недоїдання хворіла, тому й не годувала мене». Для миргородського Музею жертв Голодомору Олександр Джунь власними силами зібрав багато речей, які ілюструють життя дітей, що шукали тут порятунку від голодної смерті. Ночви, встелені соломою – замість ліжка, лялька, вкрита рядниною – як дитина, яка лежала напівгола у студенній хаті, старі жорна, які колись не хотів віддавати дід Олександра Джуня, коли у так званих «куркулів» забирали для колгоспів реманент. Біля жорен стоять «дерев'яки» - взуття, яке колись замінювало дітям чоботи. На стінах висять карти та схеми, які оповідають історію Миргорода від козацького повстання до сьогодення. Зібрано тут і багато світлин усіх, хто допомагав дітям у притулку, хоч і сам знемагав від голоду. Численні спогади очевидців Голодомору 1932-33 рр. та їхніх дітей Олександр Джунь зібрав у невеликій книзі, яка поки що залишається самвидавом через брак технічних можливостей та фінансування. На фото: у вишиванці – директор музею Олександр Джунь © Юлія Роїк
    •  
    • Причини радості в українців - дослідження 18 Листопада 2011

      Рейтинг:

      У нас з'явився привід порадіти: в українців не змінилися цінності, не дивлячись на масу негативних факторів, що мають місце у суспільстві і державі в цілому. На першому місці для українців залишається родина, діти та друзі. Саме ці фактори приносять найбільше радості дорослим у віці понад 18 років. Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг", родина (66%), діти (53%) та друзі (41%) є основними приводами для радості в українців. Утім, п'ятірку радощів доповнюють ще два, як виявилося, важливих фактори: гроші (31%) та телебачення (27%).
    •  news image
    • Скільки може заробити студент у Тернополі?2 30 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Працювати нянями, касирами, консультантами чи вантажниками пропонують тернопільські роботодавці студентам у Тернополі. Причому той, хто хоче знайти додаткову роботу, може домовитися навіть про індивідуальний графік праці. Різні види додаткового заробітку можуть знайти тернопільські студенти. Наразі вони отримують стипендії по 717 грн, – пише "20 хвилин".
    •  news image
    • Цінності сучасної молоді 29 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Якщо цінності - це те, що людина вважає важливішим за все, то головні цінності кожної людини повинні бути такі: сім'я, свобода, праця, творчість, друзі, відповідальність, солідарність, чесність, вихованість.
    •  news image
    • Любомир Гузар розповів про щастя (ВІДЕО) 27 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Андрій Пальчевський та Любомир Гузар в рамках програми «Глибинне буріння» обговорили проблему дуалізму добра і зла в християнстві та ролі церкви і релігійних спільнот у житті суспільства. Блаженніший Любомир наголосив на потребі відповідальності політиків за свої дії та заяви і закликав як віруючих, так і невіруючих громадян старанно виконувати свої обов'язки на своїх місцях для загального блага.
    •  news image
    • Як і чому спивається молодь? (ВІДЕО) 24 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Невесела статистика. Українські діти вперше пробують алкоголь у 10 років, а кожен десятий шестикласник випиває щотижня. Вік алкоголіка молодшає, і не лише серед хлопців - до чарки частіше тягнуться й дівчата. Такі дані оприлюднив дитячий фонд ООН - ЮНІСЕФ в Україні. Як і чому спивається молодь? Відповідь шукала Леся Варламова.
    •  news image
    • Фейсдаун - нова розвага для української молоді1 17 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Фейсдаун (інколи його ще називають планкінг) – це спосіб фотографії людини, яка лежить обличчям до низу (face+down), а її руки витягнуті по швах. Головна ідея фейсдауну – це отримання задоволення як від самого процесу, так і від результату. На противагу традиційним фотографіям, на яких присутні люди, фейсдаун справді урізноманітнює ваші образи – ви можете сфотографуватися будь-де, головне, аби це було безпечно для життя.
    •  news image
    • Чого варті наші обійми? 09 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Обійми набагато корисніші, ніж здається на перший погляд. Обійми допомагають людям як психологічно, так і фізично. Щоб зрозуміти, чим корисні для нас обійми, звернемося по допомогу до закоханих та вчених. Повірите ви цьому чи ні, але існує цілий розділ у клінічній психології, що присвячений вивченню обіймів. Навіть зараз, коли ви читаєте цю статтю, вчені в білих халатах провідних університетів світу проводять дослідження щодо проблем обіймів і тілесних контактів.
    •  
    • Якщо вчитель усвідомить вагу свого покликання, то тим самим примножить свій талант, - о. Олег Кобель 02 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      День вчителя був заснований міжнародною організацією ЮНЕСКО у 1994 році. В Україні його відзначається, згідно з указу Президента, у першу неділю жовтня. Цього року професійне свято педагогів випало на 2-ге жовтня. З цієї нагоди о. Олег Кобель, Голова Комісії у справах мирян і сім’ї Стрийської єпархії піднімає питання, пов'язані з особою українського учителя.
      Всечесніший отче, скажіть, будь ласка, що сьогодні Церква очікує від педагогів?
      Говорячи про очікування Церкви щодо педагогів, важливо говорити про це в контексті останніх тенденцій щодо більш широкого залучення мирян до сповнення ними свого покликання у Церкві. Тому очікування від вчителів, педагогів, викладачів - щоб вони гідно прийняти своє покликання, а також зайняли почесне місце у Церкві, як співпрацівники у справі голошення Євангелія та наближення Божого Царства. Хотілося б, щоб учителі подібно, як і молодий юнак, звернулися до Ісуса зі словами: «Учителю добрий, що маю робити, щоб осягнути життя вічне?»  Сьогодні всі ми хочемо бачити учителя добрим. Добрим фахівцем, добрим християнином, добрим батьком чи матір’ю, добрим другом і т.д. Якщо вчитель об’єктивно усвідомить вагу свого покликання, то тим самим примножить свій талант, а відтак сповнить те, що очікує від нього не лише Церква, а й усе суспільство.
    •  
    • Єпископ Богдан (Дзюрах): за виїзд українців за кордон несе відповідальність політична верхівка 01 Жовтня 2011

      Рейтинг:

      Нещодавно в Бразилії відбувся Синод Єпископів УГКЦ і святкування 120-річчя української імміграції в Бразилії. Про це та інше говоримо з cекретарем Синоду УГКЦ, владикою Богданом (ДЗЮРАХОМ). — Владико Богдане, українці в Бразилії живуть уже 120 років. Як протягом такого часу їм вдалося зберегти українську ідентичність? — Справді, нас дуже приємно вразило, що, незважаючи на несприятливі обставини і великий проміжок часу, українська спільнота зберегла і свою національну ідентичність, і церковну приналежність. Цьому сприяло кілька факторів... У першу чергу, виїжджали люди, які були глибоко закорінені у своїй національній традиції, які цінували своє українство, берегли рідну мову та культуру, плекали духовність. Мабуть, це ключове в розумінні того феномену, який ми спостерігали в Бразилії.
    •  news image
    • Сьогодні - день усиновлення 30 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Ще якихось шість років тому більшість усиновлених українських сиріт назавжди покидали Батьківщину й їхали жити за кордон до своїх нових батьків. Проте в 2006 році цю ситуацію вдалося переломити: українці нині всиновлюють значно частіше, ніж іноземці. «Якщо в 2005 році іноземці всиновили 2156 дітей, а українські громадяни — лише 1419, то, наприклад, у 2009 році з точністю до навпаки — 2380 діток знайшли нову родину в Україні, а 1426 малюків були всиновлені громадянами інших країн», — розповів на вчорашній прес–конференції в УНІАН Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дитини. Це не може не тішити, але фахівців сьогодні турбують інші цифри: за останні два роки кількість усиновлених дітей зменшилася. Однією з причин цього є адміністративна реформа — Державний департамент з усиновлення досі перебуває в підвішеному стані, тож йому не до сиріт.
    •  
    • Сьогодні в Україні для більшості людей є обрядовість, але немає Бога, - В. Портников 28 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Моральне коріння нашого суспільства знищене, політики поки що не мають релігійної культури, але треба пам’ятати, що без Бога цивілізації просто не було б, - вважає відомий публіцист та журналіст, головний редактор телеканалу ТВі. – П. Віталію, яку роль Церкви Ви бачите в побудові громадянського суспільства? – Ми з вами перебуваємо в дуже специфічному суспільстві з погляду цивілізації взагалі. З одного боку в цьому суспільстві фактично знищене моральне коріння, і, поза сумнівом, воно повинно відновлюватись, бо без цього коріння не може бути суспільства. З іншого боку, коли ми говоримо про роль Церкви, ми маємо усвідомлювати, що весь європейський світ, європейська цивілізація перебуває вже в зовсім іншому історичному вимірі, де на зміну суспільствам, залежним від Церкви, як інституції, приходить суспільство, яке, поза сумнівом, враховує, якісь засадничі настанови моральності, пов’язані з Церквою, але яке не є воцерковленим і яке ніколи не буде воцерковленим. Це теж треба усвідомлювати. В тому числі суспільство стає багатоманітнішим, інформаційно складнішим, люди починають усвідомлювати, що вони можуть знайти Бога не обов’язково в храмі. Більше того, коли вони йдуть в храм, вони там Бога не знаходять з тієї простої причини, що вся сила християнства була не тільки в вірі, але й в громаді, в громаді, яка почала знищуватися з появою мегаполісів. Одна справа прийти до церкви в умовах, коли ти живеш в маленькому селищі, і тобі не тільки перед Богом соромно чи перед священиком, але й перед людьми. Тепер цього страху перед людьми немає, ти приходиш до церкви, де тебе ніхто не знає, ти нікого не знаєш. І тому, до речі з’являються такі величезні протестантські громади, де люди об’єднуються в клуби за інтересами і знайомі одні з одними. Це штучно вироблена атмосфера цього страху, або просто сорому. Я думаю, що християнство зараз взагалі проходить той шлях, який пройшов юдаїзм. У юдаїзмі неможливо було існувати поза громадою. Ти не міг їсти їжу, яку було дозволено Богом, користуватися посудом, який дозволений Господом, не міг виконувати обряди, нічого не можна було робити. Ти виходив з громади і немовби поривав зв’язки з самим Богом, самою релігією. Тому люди трималися купи. Християни зараз проходять тим самим шляхом. І в наслідок цього ми побачимо сучасне християнство.
    •  news image
    • Як працевлаштувати «втрачене покоління»? 25 Вересня 2011

      Рейтинг:

      В Україні кожна третя молода людина, яка бажає працювати, не може цього зробити. Результати деяких соцопитувань навіть стверджують, що п’ята частина вже зневірилася в тому, що десь може прикласти свої сили.
    •  news image
    • Facebook... не робить тебе вільним, він робить тебе нікому не потрібним7 19 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Вже одинадцять років онлайн-спільнота The WELL (одна з найстаріших в Інтернеті) проводить новорічні зустрічі з культовим письменником, футуристом, теоретиком дизайну, батьком "кіберпанку" Брюсом Стерлінгом на тему "Стан Світу". Учасники спілкування задають питання і висловлюють свої точки зору на найбільш актуальні проблеми. Стерлінг відрізняється тим, що дуже глибоко копає - його прогнози і спостереження щодо трендів збуваються не лише за рік-два, але часто поширюються на значно довший період.
    •  news image
    • Матюки та «гостренькі» слівця у книжках спонукають тернопільську молодь до читання3 16 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Проблема ненормативної лексики вже давно не є новинкою для українця. Проте, коли матюк, який можна почути на вулиці чи в громадському транспорті буде негативно сприйнятий оточуючими або ж байдуже пропущеним крізь вуха, то «гостренькі» слівця у книжках – досі ще не всім звичні та зрозумілі. Без читання книжок людина «туманіє», розумово не розвивається і , як наслідок, не веде повноцінного життя у суспільстві, - таку аргументацію скаже чи не кожен викладач-філолог з будь-якого українського вишу. І що головне, мало хто з ним посперечається, бо ж правду «препод» каже.
    •  
    • Люди ще там живі були, але їх закидали землею, і зносили нові й нові тіла, - о. Патрік Дебуа 08 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Французький католицький священик Патрік Дебуа вже сім років займається археологічними дослідженнями в Україні. Він взяв на себе місію розшуку масових поховань доби Голокосту. Виставка його знахідок відкривається в четвер, 8 вересня, в «Українському домі» у Києві.

      Отець Дебуа та група його помічників-волонтерів щоразу відкривають нову інформацію про трагічні сторінки доби Голокосту та злочини Другої світової, які в багатьох країнах уже достеменно вивчені, а натомість в Україні досі приховані туманом минувшини. За сім років, що минули від того часу, як 56-річний Патрік Дебуа з благословення кардиналів Жан-Марі Лустігера та Жан-П’єра Рікара добровільно заповзявся взяти на себе цю місію, йому та команді його однодумців вдалося віднайти та зафіксувати в Україні вже понад 750 місць масових страт, серед котрих близько 70 відсотків раніше невідомих могил, і записати понад 700 інтерв'ю зі свідками. Стараннями Дебуа вже досліджено понад третину території України, де за оцінками дослідників розташовано близько 1200 братніх могил періоду Другої світової.
    •  
    • Церкви не можуть бути порушниками 35-ї статті, - Блаженніший Любомир 07 Вересня 2011

      Рейтинг:

      12 серпня 2011 року на сайті УНІАНу з’явилося повідомлення, у якому була розглянута позиція пана Олега Хрипуна, судді Вищого господарського суду, щодо ставлення церков до судових процесів. Суддя Хрипун твердить, що церковні провідники своїми недоречними заявами розбурхують емоції населення на шкоду судової гілки влади. Він також наполягає, що відповідно до 35-ї статті Конституції України Церкви та релігійні організації жодним чином не повинні втручатися в судові процедури.
    •  
    • Не кожна молода душа є цілковито чиста - Блаженніший Любомир відповідає на питання читачів ДивенСвіт 06 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Протягом червня - липня читачі сайту "ДивенСвіт" мали можливість поставити запитання Блаженнішому Любомиру Гузару, колишньому Главі УГКЦ, визнаному в Україні моральному авторитету, особі, яка завжди прагнула бути поруч з молоддю, підтримувати та допомагати у її прагненнях. Продовжуємо публікацію відповідей Блаженнішого Любомира Гузара на запитання, поставлені читачами сайту "ДивенСвіт". Разом із Блаженнішим Любомиром сподіваємось на жваву дискусію, на пов'язані із відповіддю питання. Часто чую, що сучасна молодь безнадійна, але знаю чи вірю, що це не так. Мені б дуже хотілось знати, що ще хтось в це вірить. Як Ви думаєте, чи сучасна молодь може змінити відношення до Церкви інших, і чи можемо ми стати прикладом життя з Ісусом? Дарина
    •  news image
    • Холодноярська іскорка 06 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Сьогодні мало хто звертає увагу на той факт, що квітуче і пишне колись українське село переживає глибоку кризу. Серед найгнітючиших її проявів – масовий від’їзд сільської молоді до міста. Ледве закінчивши школу, молоді хлопці та дівчата шукають кращої долі там, де є можливість знайти хоч якусь роботу – в сірому і бездушному мегаполісі.
    •  
    • Довкола Церкви формуються острови України по світу, - емігранти 4-ої хвилі 05 Вересня 2011

      Рейтинг:

      Наймолодша - 4-та хвиля так званих трудових емігрантів відбувалася уже на початку другого тисячоліття. Українське суспільство стереотипно вважає цих людей зрадниками та матеріалістами, впевнившись, що за кордон - із уже незалежної України - їх покликало прагнення розбагатіти. Натомість, сьогодні держава наповнює свій бюджетний кіш донорськими грошима, які висилає ця діаспора, а без цього була б економічно неспроможна. Діти наших емігрантів закінчують за кордоном школи та виші, і багато з них хотіло би приїхати сюди, щоб тут працювати. «Повернувшись в Україну, дуже корисною може бути наша хвиля еміграції для розбудови малого та середнього бізнесу, адже має змінену ментальність, зовсім інше бачення і підходи до розбудови середнього класу», - стверджує голова Всеамериканського громадського об’єднання «Нова українська хвиля» Мирослава Роздольська.
    •  
    • Українка – не солодкавий ліричний образ, - представниця Ліги українських жінок Канади 04 Вересня 2011

      Рейтинг:

      - Поширення одностатевих шлюбів через законодавчі зміни не враховує, як це позначається на традиційній сім’ї. Змінюється значення людини, ідентичності чоловіків і жінок, гідності. Тому ми намагаємося впливати своєю працею на законодавців, і відстоювати наші цінності. Українська діаспора завжди була небайдужою до України, намагалася долучатися до становлення інститутів демократії і розвитку культури, робити добре ім’я нашій країні у світі. Серед них є велика міжнародна спільнота жінок, які своєю працею показують, що українка – це не солодкавий ліричний образ і не безіменні рабині, а самодостатні, мислячі і гідні люди, які вміють давати раду собі і помагати суспільству. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю із пані Ольгою Даниляк, першою заступницею голови Світової федерації українських жіночих організацій та головою Ліги українських католицьких жінок Канади, яке не тільки віддзеркалює традиційний погляд на роль жінки, але разом із цим показує сучасні підходи до проблем і викликів перед українками в Україні і світі, про шляхи їх подолання та власного самоствердження.
    •  
    • Східні українці у Львові: майже як в іншій країні 30 Серпня 2011

      Рейтинг:

      «Ми їхали, бо знали, що тут буде краще», - починає свою розповідь про переїзд до Львова Анна Вертегел. Рік тому вона та її чоловік залишили родичів на Запоріжжі, друзів у Дніпропетровську і вирішили оселитися у Львові.

      Молоді люди не роздумували довго, як тільки з’явилася нагода отримати достойну пропозицію з роботою, одразу зібралися, бо «полюбила Львів вже дуже давно, навіть, не будучи у ньому ще жодного разу», - каже Анна. Молода жінка пригадує також, що в студентські роки з Дніпропетровська часто їздила на Форум видавців у Львові і щоразу відкривала для себе місто по-новому. Єдине місто, де хотілося жити Рішення про переїзд було спільним, каже молода пара. І обране воно було не лише не тому, що у Львові добре розвинута сфера інформаційних технологій, у якій працює Сергій. «Це лише бонус до переїзду. Насправді, це єдине місто в Україні, де б я хотів жити, навіть, у порівнянні з Києвом», – доповнює Аню її чоловік Сергій.
    •  news image
    • Мирослав Маринович: роздуми на День Незалежності 25 Серпня 2011

      Рейтинг:

      Нинішнє Свято Незалежності якось особливо добре ілюструє ситуацію, коли обстоювати нашу державну незалежність доводиться тим, які не знають, що з нею робити. Тут я маю на увазі не лише урядову команду, яка економить на українській мові й на проведенні врочистого параду. Не менш значущою є й байдужість більшої частини суспільства, яка живе за принципом: «Беріть собі дівчину – віддайте пироги!». Або навпаки – гіперактивність іншої його частини, яка через власну глупоту готова занапастити незалежність, аби лиш потім мати мучеників і ворогів. Ми ніяк не втямимо, що поміж виходом із Єгипту та входженням у землю обіцяну була гора Синай – місце, у якому народові було дано новий моральний закон його життя. Втім, якщо судити за Біблією, то ми вже близько до цього визначального моменту. Бо, іронічно кажучи, наші танці довкола золотого тільця в самому розпалі. Туди стягнулася вся наша «еліта», увесь політичний і керівний бомонд, – такі впізнавані постаті з майже відверто виставленою наготою. Їхні танці дикі й навіжені – куди там нашій цнотливо-артистичній Руслані! І від цього видовища було би зовсім кепсько на душі, якби не знаття, що вони лише ілюструють собою особливості Господнього плану, а не визначають його. Бо в той час, коли вони так завзято витанцьовують, хтось, вибраний Богом, на самоті продирається крізь хащі на гору, щоб дочекатись від Нього скрижалів нового закону.
    •  news image
    • Двадцять років боротьби з меншовартістю 25 Серпня 2011

      Рейтинг:

      Нам нинішнім важко оцінити, що ж справді означає 20-а річниця Незалежності. Нам бракує порівнянь. Ми не розуміємо, що сьогоднішній день є продовженням вчорашнього. Ми не хочемо бачити, що президентство одного Президента є не радикальною зміною, а продовженням чи наслідком дій попереднього.

      Незалежна Україна, хочемо ми того чи ні, є продовженням радянської влади, режиму, який був до незалежності. Залишилися ті самі інституції, ті самі люди, по суті ті самі закони й, як наслідок, ті самі хвороби.

      Однак усе це не затьмарить в історичному плані того факту, що Україна засвітилася у світі як незалежна держава. Про це попередні покоління могли лише мріяти. Тепер ми мусимо наповнити відвойований простір новим духом.
Сторінка:12345678910
Читають
No articles
Коментують
No articles