Мозаїчність характеру або Comme il faut

10.08.201210:00 Що ми готові зробити заради визнання, заради входу у «вище суспільство»? Чи йдемо ми на крайнощі, розштовхуючи ліктями перепони, які в обличчі людей та випадків постають перед нами? Чи просто і поступово йдемо вперед, підперезуючись впевненістю у Божому провидінні і в тому, що саме завдяки Ньому ми тут, і робимо те, що нам належить? Колись давно (за часів пишних прийомів та балів, на яких дами у капелюшках з кольоровими пір’ями та у сукнях, гаптованих діамантами та дорогим мереживом, а чоловіки у строгих фраках та воєнних мундирах)  про претензії на аристократизм було чутно ледь не на кожному кроці і мало що не кожному хотілось, відвідуючи оперу, займати місце у власних ложах, зустрічати з гарячими рукостисканнями епатажних лордів та членів парламенту.


Окремі особи, заради такої світськості, штовхали себе на лицемірство і керувались марнославством. Навіть не відчуваючи докорів сумління, були певні, що вони серед тих людей, які відчайдушно вірять у їхнє благородне походження і не допускали думки, що їх сміливо обдурюють.

Сьогодні, певно, це не є так разюче. Чи всі так пориваються видати себе за інших? Навіть коли прагнуть будь-що торкнутися зірок, то тягнуться не у височінь, а десь у бік. Можливо, зараз я видамся занадто сміливою у висловлюванні, але… Тепер, коли ми всі передові, думається, що доводити свою старанність і наполегливість у праці є необов’язково. Дешеві понти… І невже цього достатньо, аби порівнятись з кимось, аби тебе помічали в кафе та клубах. А найгірше, щоб пліткували.

Про тих, хто «в зеніті» - не говорять. Насправді ці «земні марсіани» (як думають деякі) навчились жити у суспільстві по-своєму, із визнанням та захопленням з боку інших. Просто ми не так часто цікавимось одні одними! Чому? Адже, встидатись когось – це недобрий тон. А хіба колись недобрі манери могли йти в ногу з аристократизмом? І тут не йде мова про те, що за рівнем розвитку чи статку ми не гідні одне одного, бо ми всі рівні перед Богом… І коли хтось смакуючи, потягує вино у залі, кажучи: «все були і будуть нижчі класи(!)», а дехто сьорбає воду в коморі, згадуючи кращі часи, чи мріючи хоча б про щось краще – ми повинні зі всіх даних нам сил впроваджувати рівноправ’я!

Всі є вихідцями людського роду. Так, хтось мудріший, хтось спокійніший, хтось терплячіший. Але всі ми гідні доброго життя… Кожен з нас міг пройти тернисту дорогу і для кожного це відбувалось індивідуально. Були і кріпаки, і гувернантки…

І десь за рогом жили і живуть ті, котрі могли бути в колі знаних і відомих, але втратили одного разу свій статус через банкрутство чи падіння «високих манер». І, певно, не лише це було причиною їхньої неспроможності ввійти у кола піжонства. Десь говорило їхнє сумління, пробуджувалась свідомість, вихована етикою і мораллю. Бо жити скромними засадами і враз, через якусь славу і лише на певний час проміняти цю скромність на зверхність є аж ніяк не аристократизмом, а радше недалекістю.

Адже, коли ми так хочемо наслідувати «високі манери», тримати правильну висоту голосу, виробляти осанку та ходу, виблискувати у щоразу нових амплуа, то може варто і тоді звернутись до читання книг, до занять музики і в’язання, до вивчення іноземних мов? Всі ці норми поведінки, дотримання церемоній надиктовані самим аристократизмом. Тоді, якщо так хочеш у вище суспільство – опануй ці науки.

Та бути серед людей високого рангу (справа ще в тому, що для кожного це індивідуальний підхід і кожен ці критерії і спілкування з такими людьми розглядає по-своєму) є особливістю, як і все на цьому світі. І не має, певно, бути упередження до аристократів (а зараз може вже вони і по-іншому називаються), тому що насправді всі ми - люди, кожен зі своїми манерами і проявами. Попри все треба залишатись лояльними. Те, що хтось є світським і карколомним, не дає право принижувати тих, хто «буденний» і непривабливий. А ті, хто необізнані, не повинні підсміхатись над тими, хто вивчений і казати, що: «то якесь колекціонування освіти».

Думаю, що респектабельність і положення у суспільстві не засновуються лише на коштах та манерах. Це ще та мозаїчність характеру, яка складається докупи через повагу, підтримку і розуміння. 

То чи можна поєднати світськість і духовне надбання?

© Анастасія Колосовська

Рейтинг: -   Переглядів: 812
Ваша оцінка: 8790

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар