Чи повинен тато говорити вголос "люблю"?

04.05.201220:37 Ті діти, яким з на­род­жен­ня бать­ки не со­ро­ми­ли­ся го­во­ри­ти приємні сло­ва, го­во­ри­ти про свою лю­бов, у май­бутньо­му справді ви­рос­та­ють більш упев­не­ни­ми в собі, самостійнішими, ніж їх однолітки, які бу­ли цьо­го позбавлені.


Чи по­ви­нен я го­во­ри­ти моїй однорічній дитині, що я її люб­лю?

Насправді ма­люк ще не розуміє сен­су ва­ших слів, за­те він пре­крас­но розбирається в інтонаціях. Як­що ви ста­не­те лас­ка­во звер­та­ти­ся до ма­лю­ка, кликати йо­го по імені, на­зи­ва­ти пест­ли­ви­ми сло­ва­ми, то ви помітите, що ма­люк прислухається до вас, йо­му це подобається. То­му го­во­ри­ти, що ви лю­би­те сво­го ма­лю­ка потрібно обов'яз­ко­во. Це дає йо­му відчуття упевненості.

До речі, ті діти, яким з на­род­жен­ня бать­ки не со­ро­ми­ли­ся го­во­ри­ти приємні сло­ва, го­во­ри­ти про свою лю­бов, у май­бутньо­му справді ви­рос­та­ють більш упев­не­ни­ми в собі, самостійнішими, ніж їх однолітки, які бу­ли цьо­го позбавлені.

Чи не ви­рос­те ма­люк роз­пе­ще­ною ди­ти­ною, як­що бу­ду постійно бра­ти йо­го на ру­ки?

Деякі бать­ки по­бо­ю­ють­ся, що як­що во­ни бу­дуть за­над­то час­то бра­ти ма­лю­ка на ру­ки, то во­ни мо­жуть роз­пес­ти­ти йо­го, і він зовсім пе­ре­ста­не бавитись один і весь час бу­де ви­ма­га­ти батьківської присутності та ува­ги.

Од­нак пси­хо­ло­га­ми відмічено як­раз про­ти­леж­не: ті ма­лю­ки, які от­ри­му­ва­ли вдо­сталь тілесного кон­так­ту, більш товариські, мен­ше бо­ять­ся сторонніх лю­дей і навіть інтелектуально роз­ви­ва­ють­ся швид­ше, ніж їх однолітки.

Що означає «постійно бра­ти на ру­ки»? Бать­ки мо­жуть бра­ти ма­ля на ру­ки як­що во­но пла­че, вередує, прос­то про­сить­ся на ру­ки або дорослі хо­чуть з ним поспілкуватися. Од­нак це не виключає ча­су, ко­ли ма­люк по­ви­нен бавитись у ліжечку або в манежі самостійно. Як­що ви ніяк не бу­де­те ре­а­гу­ва­ти на плач ма­лю­ка, а на­впа­ки, почнете де­мон­ст­ру­ва­ти свою байдужість, то та­ко­му маляті бу­де ду­же не­прос­то в по­даль­шо­му житті. То­му не бійтеся роз­пес­ти­ти ди­ти­ну і зро­би­ти її за­над­то «руч­ною».

Я розумію, що це моя ди­ти­на, але все-та­ки не відчуваю до неї силь­них батьківських почуттів. Зі мною щось не так?

З ва­ми все га­разд. Прос­то у чоловіків (не у всіх) про­буд­жен­ня по­чут­тя батьківства відбувається інакше, ніж у жінок, і це цілком зрозуміло. Ад­же ма­ма го­ту­ва­ла­ся до своєї нової ролі цілих дев'ять місяців, і ма­люк був постійно з нею. Крім то­го, мо­мент на­род­жен­ня і груд­не ви­го­до­ву­ван­ня ду­же зб­ли­жу­ють матір і ди­ти­ну.

Бать­ко ж був поз­бав­ле­ний усіх цих моментів, то­му він по­сту­по­во при­хо­дить до усвідомлення своєї нової важливої ролі. Як­що ви ще тільки збираєтеся ста­ти та­том, тоді вам вар­то до­мо­ви­ти­ся про спільні по­ло­ги, після яких май­же всі татусі відразу ж пе­рей­ма­ють­ся без­меж­ним по­чут­тям любові до сво­го потом­ст­ва.

Ган­на Гресь

Джерело: dytyna.info

Фото: zdorovia.com

Рейтинг: 4.7 Голосів: 3 Переглядів: 883
Ваша оцінка: 7727

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар