Олександер СУГОНЯКО. Призначення України Ч.2

10.11.201010:12 ІІ. ІДЕЯ–ВИМОГА. «МОЛОДЕ ВИНО», АБО ЩО І ЯК МАЄ БУТИ В УКРАЇНІ «Поза ціннісним виміром будь-яка політика, по-перше, стає аморальною, по-друге, втрачає свій надихаючий потенціял, сталі орієнтири, вироджується в суто кон‘юнктурну діяльність за елементарною схемою павлівського типу – «стимул – реакція» (О.Шумилов). Постає питання: навіщо українському суспільству влада, або яку спільну мету хоче суспільство досягти за допомогою цього інструменту? Іншими словами, яке «молоде вино» збирається українське суспільство вливати у нові суспільні і владні інституції ? Правдива відповідь на нього – крок до об’єднання суспільства, до його цілеспрямованости і моральности. Якщо ж в суспільстві не з’ясована мета, для досягнення якої потрібна нова форма влади, альтернативна існуючій, то нема чого, як то кажуть, і тин городити. Не запропоновано політичною силою чи політиком такої ціннісної мети — немає у них справжніх підстав претендувати на політичну владу. 1. ВІД Я-СПРЯМОВАНОСТИ ДО ЦІЛЕ-СПРЯМОВАНОСТИ 18 років «керують» Україною люди, що навіть не задумувались про її призначення. Одні говорять, що ведуть Україну в ЄС, інші — що в ЄЕП, не розуміючи, що то не мета і навіть не засіб реалізації справжньої стратегії. А в той час «автомобіль» дикуни розбирають. Подібні «стратегії» мету від засобів не відрізняють. Таких політиків не спільне благо громадян турбує, а приватні, корпоративні інтереси. Тому, вибираючи чиєсь «Я», а не суспільну мету, виборці фактично голосують за подальше розграбування країни, леґітимізують дальше розповзання біди.


Таке безпутне існування, державність без мети схожі на своєрідне суспільне божевілля. Бджоли на чолі зі «своїми» псевдо-матками і псевдо-трутнями самі знищують свій вулик. Відсутність спільної мети знімає всі питання про те, що в суспільстві є високим і благородним, а що - низьким і гідним осуду, що є розумним, а що безумом. Звідси моральна і розумова пітьма і деґрадація.
Першим кроком українського суспільства від цього хаосу має бути відвернення політичної свідомости людей від орієнтації на ім’я політика. Орієнтація має спрямовуватись на суспільну мету.

…В сучасному українському суспільстві, однак, явно живе усвідомлена потреба прояснення місії країни, її мети, національної ідеї. Це є вже великий позитив, тому що така потреба є далеко не у всіх народів. Прояснення ж призначення країни передує народженню якщо не нової цивілізації, то нової нації.

Хто задає мету існування глечику? – Гончар. А автомобілю ? – Його творець. Мету життя людини і мету життя народів задає їх Творець. Відрив від примітивного матеріялізму і повернення до притаманного українському духові ідеалізму (в історії української філософської думки не виділився жоден матеріяліст), повернення до віри — веде нас до Джерела життя. «Віра освітлює шлях, прямуючи яким, людина наближається до Бога» (Г.Сковорода). Так і нації. Тут українців давно очікують досі суспільно неактуалізовані здобутки наших великих попередників. Тут виясняються призначення України, її ідея, шлях українського суспільства. « Я єсть путь, і істина, і життя…» (Ін 14.6.), — того дороговказу Христа трималися наші попередні покоління.

За Памфілом Юркевичем не розум творить ідеї. Навпаки, ідеї визначають усю діяльність і творчість суб’єкта. Ідеєю України має буття ідеальне начало, яке складатиме її правдивість. Це зразкова форма дійсности, а не сама дійсність. Вона металогічна. Ідея України є тим, чим наша країна повинна стати. Ідея є «вимога». Вона «не є сила». Вона є правда і цим вичерпується її буття. Ідея не є причиною існування чогось на Землі. Вона є основа, з якої це «щось» на Землі з’ясовується. Як ідеї здійснюються в світі? Як ідеал, не будучи силою, опановує світ? Між ідеями і їх здійсненням в світі стоїть не тільки творча воля Бога, але й люди з їх творчими можливостями.

Як витягти Україну із сьогоднішнього занепаду і вивести її на путь до ідеалу? Чи це під силу людям? Адже «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» (Пс. 126:1). Тобто, якщо Господь не будує України, то не «тратьте куме сили…» Але українська душа чує, що Творець з нами і хоче нашого навернення і життя. Тоді інше питання виникає: якими ми маємо бути, щоб ми могли у співтворчості з Ним будувати Україну? Як нам стати такими, щоб через нашу добро-дію здійснювалася воля Неба? Щоб через нас йшло обожнення природи, її преображення? Як ми маємо змінитися?

Люди звикли до тези, що людина грішна, і тим пояснювали духовне здичавіння. Нове варварство ХХ століття приймали майже як норму. Ми забули заклик до нас: «Будьте досконалі, як досконалий Отець Ваш Небесний» (Мт. 5:48).

Ідея України на Небі прояснюється через серце і совість народу, через кращих його представників у різні періоди історії, акумулюється, а у визначений час ініціюється та здійснюється сучасними творчими особистостями у спільній націєтворчій дії.

2. НАВЕРНЕННЯ ДО БОГА, АБО ПОВЕРНЕННЯ ЙОГО В НАШІ ДУШІ І ДІЛА

Без Неба заблукав Захід, заблукала Україна. «Усім нам потрібна нова дорога, на якій ми змогли б відновити загублений лад душі, мир душі. Примирення з природою і Богом.» (Є.Сверстюк).

Усвідомлення власної гріховности викликає каяття, визнання Вищої волі і смирення. З цим підіймається віра і надія. І любов. Вони дають бачення, прояснюють ідею України.

Один російський політолог українського походження у притаманному йому стилі дав дві версії розуміння національної ідеї: «Це не те, що хочуть «жлоби»; не те, що хоче інтеліґенція для свого народу; це те, що думає Бог про цей народ». Є й інший його варіянт: «Це протез, який вставляється в державу замість душі». І варто було б йому додати: і тоді з’являється комуністична імперія або суспільство, зображене Орвеллом у його творі «1984». Українській же державі потрібна національна ідея як душа, що любить Творця і Його творіння, як совість держави, а не «протез», який є творінням голого розуму, цієї «міді брязкучої». «Лише через пізнання ідеї добра нам стає зрозумілим, принаймні, що те, що може бути (ідея), переходить в те, що існує (дійсність), через те, що повинно бути» (П.Юркевич).

Україна в цей грізний час прозріває свого Творця, Його волю, яка задає їй духовний вектор суспільної дії. Україна тепер чує вимогу її Творця до неї, її народу і її влади виконувати Закон. Добродії усвідомлюють свій обов’язок чинити добро, що є законом для гідних (Лао Цзи). Українське суспільство вчиться розрізняти добро і зло, що є вищою мудрістю (Сократ), без якої в наш вік не жити. «На життя народитись – це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле од доброго» (І. Вишенський). З цим у суспільство повертається початок вищої мудрости – страх порушувати Божі заповіді.

Головним в духовній сфері суспільства є повернення і утвердження правди у стосунках між людьми. Пристосування української народної душі протягом минулого століття до духовно чужого їй життя без правди притлумило саму віру в те, що життя може бути іншим: чесним, сумлінним і щодо іншої людини, і щодо суспільства, і щодо влади. З’ява правди між людьми, яка лежить в основі всякої чесноти, є першою ознакою оздоровлення суспільства.

Чи буде правда між людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
( Т. Шевченко)

«Правда піде перед Ним і направить на путь стопи наші» (Пс. 84:14).

Людина за своєю природою є істота духовна, «вона більше, ніж будь-яке небесне тіло: вона тіло неба». Вищий прояв її громадянства – в служінні.

Римський імператор Марк Аврелій, щоб покрити військові витрати, розпродав все своє майно, разом з коштовностями дружини та її улюбленою тунікою, за що вона йому довго «дякувала». «Чи будемо ми щасливі сьогодні?», — питає Цезар у центуріона, і той відповідає: «Ти переможеш! Щодо мене, сьогодні ввечері, живий чи мертвий, я заслужу похвалу Цезаря». Вмирають тільки за те, задля чого живуть, казав Сент-Екзюпері. Так живуть і помирають люди, які знають не тільки те, що бачать їхні очі. Вчинки імператора і звичайного центуріона, по-нашому – сотника, — це вчинки з суспільного простору правди і довіри, які неможливі в просторі зла і неправди.

В Богові все і всі єдині: люди, народи, Земля. В Ньому все живе. Без Нього все мучиться, розсипається і вмирає. Люди і народи, які забули голос совісти, почали і завершують губити Землю. І себе. Ми, українці, тут нині на одному з перших місць.

Воля для українців в історії завше тільки там, де панує Господній Дух (так записано в «Книгах буття українського народу»). Єдність українців можлива тільки в Ньому. Як запанує Дух правди в українських серцях, то постане єдність і спільна праця, що має за мету наблизити дійсність до того, якою вона має бути по правді, до Української Ідеї. «Добро України можливе тільки при виповненні заповіту нашого божественного Спасителя» (Кирило-Методіївці).

3. ГОСПОДАРСТВО МІРИ — МУДРОСТИ

Відтепер я вже не раб моїх речей...
І мені належить світ!
Й.В. Гете

Нинішня небезпечна для людства економіка базується на трьох помилкових постулатах розуму: про прибуток як місію економічної діяльности; про те, що егоїстичний економічний інтерес кожного працює на суспільний інтерес, і економіці мораль не потрібна; про безмежність природних ресурсів.

Ось як оцінює Володимир Соловйов першу помилку: «Визнання матеріяльного багатства метою економічної діяльности можна визнати первородним гріхом політичної економії». Дійсно, чи не є спотворенням людської суті піднесення нижчої, прикладної економічної сфери людства чи країни, до ступеня вищої і панівної? Чи не є потворним перетворення людини і довкілля у засіб і знаряддя отримання матеріяльного зиску? Чи не є все це свого роду формою масового безуму, формою божевілля? З багатства зробили ідола.

Корінь зла в сфері обігу і у всій сучасній економічній дійсності один: «перетворення матеріяльного інтересу із службового у панівний, із залежного в самостійний, із засобу в ціль. З цього отруйного кореня у сфері обміну виходять три дуже шкідливі стовбури: фальсифікація, спекуляція і лихварство…» (В. Соловйов).

Людина в сучасній економіці діє як «персоніфікатор зиску», що як такий, не дбає про суспільне благо, хоч він, як учасник природно-суспільних економічних відносин, працюючи на себе, працює і на користь усіх. Але для людини моральної, совісної цього недостатньо. Її діяльність свідомо спрямовується на спільне благо, і це головне. Вона його прагне. А оскільки цього зараз немає, то люди, які працюють на свій інтерес, рано чи пізно стають жертвами і винуватцями спільних, небажаних для всіх, фінансових крахів і економічних криз. «Як довільна гра хемічних процесів може відбуватися лише в трупі, а в живому тілі ці процеси пов’язані і визначені органічними цілями, так само й довільна гра економічних чинників і законів можлива лише в мертвому суспільстві, яке розкладається, а в живому, яке має своє майбутнє, господарські елементи пов’язані і визначені моральними цілями, і проголошувати тут вседозволеність – означає говорити суспільству: «Вмирай і розкладайся!» (В. Соловйов). Такі економічні катаклізми свідчать про те, що господарювання втратило зв’язок з началом добра, випхнуло з себе мораль.

В комунізмі і капіталізмі один девіз: «Хлібом єдиним буде жити людина». І ті, і другі трактують людину як людину господарюючу, а по суті — споживаючу, абстрагуючись від її моральної сутности. У одного й іншого кінцевою метою і найвищим благом визначається економічний добробут. І боротьба між ними не була принциповою. Подивіться, як наші керівні комуністи і комсомольці швидко стали капіталістами. Чи подивіться, як капіталістично проґресує комуністичний Китай... Соціялізм забезпечував якоюсь мірою матеріяльні потреби людей, капіталізм — матеріяльні і суспільні, але в забезпеченні духовних потреб людей вони обоє провалилися (О. Шумилов). Соціялізм не був антитезою капіталізму — то інший бік західної буржуазної матеріялістичної цивілізації.

Людство сучасне не вийде з хибного кола, доки не зрозуміє і не прийме застереження філософа, висловлене ще на зорі капіталізму і соціялізму в Росії: «Значення людини, а відповідно й людського суспільства у своїй суті не визначається економічними відносинами, людина не є перш за все виробником матеріяльних благ чи ринкових цінностей, а чимось набагато важливішим, і суспільство, відповідно, також є чимось більшим, аніж господарська спілка» (В. Соловйов).

Показовою є сьогоднішня реакція керівництва деяких країн на те, що Північний льодовитий океан скоро перестане бути льодовитим через зміну клімату внаслідок економічної діяльности людства. Вони і в умовах розгортання всеосяжних катастрофічних кліматичних змін продовжують політику середньовічної експансії і ділять водну акваторію цього океану, на дні якого є поклади енерґоресурсів, демонструючи смертельно небезпечну для людства інерцію мислення. Можливо ще більша сліпота й інерція мислення у нас, якщо брати до уваги екологічний стан нашої країни.

«Виробництво, засноване на прибутку, прагне – шляхом виховання (через рекляму) створити людей для жувальної гуми, а не жувальну гуму для людей» (Сент-Екзюпері). Не зростаюче матеріяльне виробництво і не зростаюче споживання матеріяльних благ є виміром успішности країни нової доби, що постає. Таким виміром є цілісна, вільна, гідна людина, її самореалізація у моральних відносинах між людьми і між ними й Природою.

Вся українська земля: поля, ліси, луки, Дніпро з тисячами менших річок, моря — все, створене Господом, очікує єднання українців у правді, бо це дає шанс Природі на оздоровлення після диявольської наруги над нею.

У такому господарстві зміниться призначення і банківської системи — з заробляння прибутку на надання суспільно-корисних послуг господарям і забезпечення господарства безінфляційними грошима. Таке господарство можна назвати господарством міри — мудрости.

Прибуток і зручність повертаються до людей руйнівною стороною. «Світ споживацтва – це новий єгипетський полон. Полон успіху нових технологій, нової індустрії спокус. Гірший за вавилонський полон, ринок обезбожених вартостей перетворює всіх на полохливих поган …» (Є.Сверстюк).

Европа проте обрала шлях, визначений Ф.Беконом, ідеологом безмежного підкорення Природи через науку.

Український же дух не сприймає матеріялізму — домінування науки над духом людини і перетворення її в ідола. «Я (Господь Бог), голова твого щастя і світлого розуму, — пише Г. Сковорода. – Бережись, щоб ти не заснував життя свого на інших радах, мистецтвах та вимислах, хоч би вони і з ангельських розумів народилися. Покладись на Мене сліпо. Коли ж Мене минувши, покладеш вік свій на іншій премудрості, то вона тобі буде богом, але не істинним, а тому і щастя твоє буде подібне до краденої монети». Ось на Кому радив засновувати життя Сковорода.

Потяг західної цивілізації стрімко рухається в небезпечному напрямі. В ньому, образно кажучи, є вагони 1-ої кляси (ЄС) і вагони кляса «товарняк», є інші. Одні закликають сідати в «товарняк», інші – в «люкс». «Люди добрі, зупиніться, Ви ж до прірви прямуєте», — гукає Україна, бо бачить, куди прямує цей потяг. Вона знаходить і ступає на свою праведну путь. Зібратися з духом, щоб сказати «ні» блудному шляхові розвитку людства, а ще — запропонувати іншу, альтернативну путь може і повинен здатний на такий крок, покликаний до цього народ. Спантеличений світ мусить повернути на шлях духовної цивілізації. Ще в трагічному і кривавому ХХ столітті лунали попередження, що ХХІ століття буде містичним або його взагалі не буде.

4. СУБ’ЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ

Відкидаючи суб’єктність інших людей, націй, не признаючи їх за особистості, за суб’єкти, ми самі втрачаємо свою суб’єктність. Наш внутрішній світ без іншої людини, нації звужується, колапсує. Люди і нації стають чужими самі собі, бездушними об’єктами в світі речей і об’єктів. Хіба такі люди і народи здатні турбуватися про свободу свою і інших? Машинерія не дає їм свободи, вона робить їх роботами, додатками до неї. Свободу людині і народу дає її Творець, Вища Особа. Визнання Його відновлює людську особистість, олюднює, персоналізує її стосунки з іншими, з довкіллям, надає їм сенс і мету. В світлі Його любови.

Суб’єктність в просторі чести і служіння світиться в даяннях іншим. Сонце дає, Земля дає, кожна травинка дає плід і саму себе, кожна істота – дає. Той, хто відбирає в інших і поглинає, робиться тяжким і падає вниз. Україна постає, щоб бути собою і давати людству. «Усі всесвітньо історичні держави не мають мети самі у собі, але за своїм величним служінням суть органи, що виконують загальне покликання людства» (П. Юркевич). У чому воно? — Очевидно не у споживанні.

Причини падіння держав і цивілізацій неоригінальні, очевидні і звичайні – падіння моралі, втрата належного рівня духовности. Вердикт Історії – «самогубство». Така загроза нині є над людством, Україною і людиною, що заблукали..

В трагедіях негідників не треба!
Тчуть лихо пристрасті.
Й не воля Неба,
А в душах лжа до згуби нас веде.
Мередіт

«Чи сучасна західна людина покається і схаменеться, перш ніж її нестямна поведінка знайде своє логічне завершення в духовній і психічній катастрофі? Відповісти на це запитання поки що важко, і ми можемо тільки стривожено вдивлятися в ляндшафт нашого сучасного духовного життя в пошуках симптомів, які дали б нам підстави сподіватися, що ми відроджуємо в собі духовну спроможність, яку так старанно і так уперто намагалися пригнітити». — Тойнбі писав це в 40-их роках ХХ століття. На жаль, не покаялися, не схаменулися. На Заході «вживати сьогодні слово «духовний» мають за не дуже добрий тон» (П’єр Адо). Дійсно, про недавно померлого в його хаті не згадують. А в нас?..

Криза Західньої цивілізації останніх років підтверджує, на жаль, сумну діягнозу. Раціональна правда вчорашньої доби померла, Правду нашого часу належить прояснити. Ця вимога стоїть перед усім людством, бо змінюватися, і то радикально, мають не лише Західня цивілізація й Україна.

На тому шляху, який пропонує Україна для ліквідації причин занепаду людства, вбачаються спільні для всіх націй вищі цілі, які справді їх об’єднують. І формують простір довіри, поле «сили правди», а не «правди сили». Тоді у міжнародніх стосунках воля до життя однієї нації вже не буде тотожною смертному вироку для іншої. Вже зараз, через згубний вплив діяльности світової економіки на Природу, цивілізаційні загрози від кліматичних змін явлені набагато небезпечнішими від інших загроз, а в перспективі 30-50 років – вони здаються катастрофічними: «Сьогодні клімат змінюється швидше, ніж ми передбачали це два роки тому, — пише Жозе Мануел Баррозу, Президент Европейської Комісії. «Традиційне (виділено О.С.) ведення бізнесу неминуче призведе до небезпечних, а то й катастрофічних кліматичних змін уже до кінця цього століття. Це головне (виділено О.С.) випробування для нинішнього покоління політиків». Він попереджає: якщо не вдасться погодити текст угоди про боротьбу з кліматичними змінами, то цей непогоджений текст «може стати найдовшою й найглобальнішою «нотою суїциду» в історії людства». За таких умов швидко зростає величезна загроза для всіх. Подивіться за вікно. До неї світ не готовий.

Теперішня економічна криза не є кризою тільки Заходу. То криза світової матеріялістичної цивілізації. Людство дійшло до крайньої межі. Жити завтра, як воно жило вчора, людству вже не дасть ні Небо, ні Земля. Подолання цієї універсальної кризи потребує нового світогляду і нової людини — Духовної.

Хай в стані емоційного щиросердного пориву, але Україна позбавила себе ядерної зброї. То був крок народу, вияв сутнісно притаманної йому доброї волі, який дехто у світі сприйняв як прояв глупоти і слабкости. Той крок ще оцінить людство в ХХІ столітті. Але то було і звільнення України від нечистої сили, яка заважала б нам сьогодні адекватно сприймати суть того, що відбувається у світі і з нами. Парадокс, Україна в своїй немощі сьогодні чи не найбільш готова до страшного виклику, який стоїть перед людством, ніж інші країни, незважаючи на те, що вона бідна, має зруйновану комунізмом і доруйновану капіталізмом економіку, не має дієздатної влади. З іншого боку, українці не звикли до надмірного споживання і комфорту, їм не доведеться ліквідувати надлишки промислових потужностей, створених на Заході для задоволення зростаючого споживчого попиту, який доведеться сильно гальмувати, що створює величезні проблеми. Україна не має історичної інерції. Для українців відвернення від надмірного, споживання і комфорту та навернення до необхідного не є такою проблемою, як для населення країн Заходу.

Природна віра української душі та прагнення правди дає силу духу для того, щоб добродіяти в цих, здавалося б, безнадійних умовах і стані психологічного і фізичного знесилення суспільства. Воістину сила Божа в немощах проявляється. Поможи, Господи!

Навернутися і змінити ставлення до господарства, до довкілля, до інших країн на добродійне – ось із чим нова Україна прийде до світового співтовариства і в чому полягає її місія. То є крок країни, що має свою Путь, крок до своєї Мети, яка не позбавляє і не заважає іншим країнам бути собою, стати і йти шляхом віри і розуму. І жити, а не вмирати і розкладатися.

5. «НОВІ БУРДЮКИ»

Призначенням нової влади — сприяти рухові української нації до обраної Мети суспільного життя, орієнтуючи громадян на добро, заохочуючи добро і караючи зло. Творення морального і правового середовища, сприятливого для самореалізації громадян, забезпечення їх свободи в організації господарства міри-мудрости і відновлення довкілля – її завдання. Хай тут читач забуде політичного «володаря дум» останніх століть — Макіявелі. В останні століття потроху, непомітно відокремили мораль від політики, відокремили в теорії і на практиці. У древніх греків політика була частиною етики. Братчики Кирила-Методія говорили про те, що Царем в Україні буде Христос. Вони знали, що Він «є глава всякого начальства і влади» (Кол 2.10.) Їхній сучасник, маркіз де Кюстин, говорив про те, що в Европі політика буде заснована на Євангелії. Відступити світ політики сатані — означає не любити людей і віддати їх у його володіння. Нова українська політика буде спиратися на Євангелію. Не на Макіявелі. І у цьому буде її справжня европейськість. Українська ідея не потребує порядку, заснованого на несправедливості. Він не кращий за беззаконня, яке зараз чиниться в Україні, засноване на цьому ж негативному принципі.

Ідеал України вимагає, щоб в країні поле дії моралі переважало поле дії права: «Чого не забороняє закон, те забороняє сором» (Сенека). Право тримається на вимогах людського сумління, без якого право не діє. А на чому нині воно тримається в нашій країні?.. Воно не тримається. Тому в нас псевдозакони, псевдосудді, беззаконня, свавілля.

Вигнати кривду може лише брат у Христі. «…Князі твої – законопорушники і спільники злодіїв; усі вони люблять подарунки і ганяються за мздою; не захищають сироту і справа вдови не доходить до них ” (Ісая 1:23). Такі “князі” не будуть гнати кривду з суспільних відносин своїми діями. «Сіон спасеться правосуддям, і сини його, які навернулися, правдою» (Ісая1:27). Так що наверненій Українській державі «протез» не потрібен, їй потрібна правда і православна душа, бо такою ж є і душа її народу.

«Сам феномен правління і є виправлення. Хто ж посміє не виправитися, якщо виправиться правитель?» — запитує Конфуцій. Нова доба і нова Україна чекає таких правителів, творців нових за духом політичних інституцій, чекає створення духовного плацдарму в українській політиці.

Чи колись стояли такі трудні завдання змін перед іншими народами? Мабуть. Але надія розквітає від того, що творчі добродії шукають в цих трудних завданнях радикальних змін терпку радість власної відповідальности за спільну справу, з готовністю віддавати, служити.

«Наша Віра», лютий 2010 року

Рейтинг: 5.0 Голосів: 2 Переглядів: 825
Ваша оцінка: 517

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар