Україна і Бразилія: літературна призма Віри Вовк

12.05.201108:32 Лише за один рік українська культура стала на тисячоліття ближчою до бразильської культури. А, водночас, бразильська та португальська модерна поезія ХХ століття знайшла свій шлях до українського читача в українських перекладах. Все це стало можливим завдяки зусиллям української поетки Віри Вовк (Селянської), яка є провідником України в португальськомовному світі Бразилії. Еміграція Віри Вовк перетворилася на спробу сформувати діалогічними простір між двома культурами, розділеними Атлантичним океаном. Водночас, оскільки мова Бразилії — португальська, то природно показати українському читачеві й літературне мистецтво цієї країни, яка має (або мала в минулі століття) визначальний вплив на розвиток культурних процесів у Бразилії.


Так, 2009 року за сприяння Віри Вовк (Селянської) у видавничому домі «Contraste Editora» (Ріо-де-Жанейро—Лісабон) побачило світ аж два видання: одне з них подає всю літературну історію України — Антологія української поезії «Sinos» (Antologia da Poesia Uncraniana, в перекладі української назва означає — «Дзвони») в португальських перекладах. Друге видання — це спроба впорядкувати найкращі поетичні твори найвизначніших поетів Бразилії й Португалії, від яких можна починати розвиток модернізму в цих країнах. Видання має назву «Зелене вино» (Антологія модерної португальської та бразилійської поезії. Переклад і довідки: Віра Вовк). Ми, скажімо, ще досить добре усвідомлюємо зародження модерністського руху в Росії (зі Срібною добою), в Польщі (з поколінням «Молодої Польщі»), в європейських країнах (мистецькі рухи «Молода Бельгія», «Молода Скандинавія», естетизм і декадентство в Англії та Франції, покоління 1930 року в Іспанії тощо). Проте модерністська література Португалії, а тим більше, Бразилії й досі постає для нас як щось невідоме, невідкрите. Нам усе ще здається, що Португалія перебуває на європейському маргінесі під «тяжінням» Іспанії, а Бразилія — це країна футболу, карнавалу й «диких обізьян».

Антологія модерної португальської та бразилійської поезії «Зелене вино» — вже друга спроба Віри Вовк представити українському читачеві найвизначніші модерністські твори Португалії та Бразилії. Перше видання побачило світ далекого 1964 в Нью-Йорку. Як зазначає в передмові упорядниця та перекладачка: «Не тільки добір поезій був досить випадковий, а й сам переклад вимагав глибшого переосмислення». Таким чином, друге видання — закономірна спроба поліпшити щось, уже зроблене. Все ж таки, здається, що на материковій Україні це друге видання можна вважати першим. Тому важливо, щоб сьогодні воно потрапило з Ріо-де-Жанейро бодай у провідні книгарні та книгозбірні України. Можна лише подивуватися наполегливості Віри Вовк, яка рішуче прагне зменшити культурну дистанцію між двома континентами й трьома світами (українським, португальським та бразильським). «В надії на такий тривкий міст між Україною, Люзітанією й Бразилією, бажаю майбутнім перекладачам з португальської мови натхненних годин», — підсумовує у своєму слові Віра Вовк.

Свій вступ до португальської частини португальсько-бразильської Антології (яка представляє таких поетів, як Фернандо Пессоа, Жозе Режіо, Антоніо Ботто, Альбєрто де Серпа, Мігель Торга, Софія Андресен Таварес тощо) Віра Вовк розпочинає з цитати Антеро де Кентала, який визначає португальську літературу як мішану, розташовану на перехресті раціональності та ірраціональності (або некласичної раціональності):

«Португалія лежить між двома культурами: європейською і атлантичною. Тому їй притаманний своєрідний дуалізм. Так і модерна португальська поезія об'являється невідклично фантастичною, мішає всі суперечності: поганство і містику, песимізм і надію, меланхолію і снагу, сарказм і любов, молодечий шал і глибоку життєву мудрість. Вона — невтомне прагнення пережити всі почуття. Світ, Людину, Бога... Це вже не шукання формальної краси, а відвага на банальне слово, відкинення метричного ритуалу, — тепер, коли небо і земля опинилися на тім самім містичнім рівні» (Антеро де Кентал).

Далі укладачка вдається до аналізу витоків модерністських порухів у португальській поезії: «Португальський модернізм почався 1915 року з журналом «Orfeи», що зібрав у своїх тільки двох числах усі нові шукання доби. Крім «Орфея» виходив ще журнал «Centauro» (Кентавр), позначений елегантністю французьких символістів. Хресним батьком журналу «Орфей» був Камільо Песанья, в поезії якого помітні впливи орієнтальної філософії і трансфігурація реальности, подібно як у китайському мистецтві. «Орфей» стояв на перехресті гуманізму з естетицизмом. Центральними його творцями були Маріо де Са Карнейро і Фернандо Пессоа.

З першим увійшла в португальську літературу підсвідомість. Його коротка творчість — імажинарний, хворобливий, дуже неспокійний блиск, якому можна тільки піддатися, як піддаються рідкісним природним або надприродним феноменам. Одначе найяскравіше світло модернізму заблищало від Фернандо Пессоа, драматурга за покликанням, який проявив себе в поезії різними ролями гетеронімів, розколювався на суперечні особи, переживав складні враження. Він створив міст між «Орфеєм» і «Присутністю» (Presenca, 1927)».

Пропоную невеличкий фрагмент із Пессоа в перекладі Віри Вовк із Антології:

«Давні мореплавці мали одну приповідку — «Мореплавити — конечне, жити — не конечне». Хочу для себе духу цього речення, з'єднавши його форму з тим, що я є: Жити — не конечне, конечне є творити. Не надіюся любуватися життям, не думаю ним любуватися. Бажаю тільки зробити його великим, навіть, якщо моя плоть і моя душа мали б стати дровами для тієї ватри. Бажаю тільки віддати його всьому людству, навіть, якби для того я мав би його втратити, як своє власне. Щораз більше так думаю. Щораз більше кладу в душевну сутність моєї крови неособистий намір звеличати вітчизну і спричинитися до розвитку людства. Це форма, в якій об'явився в мені містицизм нашої Раси» («Слова з вестиб'юля», С. 9).

Щодо бразильської частини, то вона представлена в Антології такими іменами: Мануел Бандейра, Жорже де Ліма, Маріо де Андраде, Тассо да Сільвейра, Маркус Вінісіюс де Морайс та ін.). Як зазначає Віра Вовк: «Бразилійський модерністичний рух вибухає офіційно з Тижнем модерного мистецтва в лютому 1922 року в Муніципальнім театрі міста Сан Павло. Там відбулися виступи, що представляли публіці нові мистецькі шляхи, рецитаціями нової поезії й прози, концертами нової музики, виставками нового малярства, скульптури й архітектури. Найбільший відгук мав другий вечір, 15 лютого, коли письменники й поети виступали зі своїми творами. Маріо де Андраде, Мануел Бандейра, Сержіо Мілліє й инші мусіли піддатися кпинам, посвистуванням, рохканням, кукуріканням, нявкотам і гавкотам авдиторії (все це нагадує авангардні вечори Михайля Семенка або ж російських футуристів із прив'язуванням рояля до стелі. — Д.Д.). За словами Освалда де Андраде, «це було об'явлення багатьох покликань у Новій Землі». Менотті дель Піккія висловив бажання нової мистецької генерації: "Хочемо світла, повітря, вентиляторів, літаків, нового здобуття праці, ідеалізмів, моторів, фабричних коминів, крови, швидкості! й мрії для нашого мистецтва. І щоб гуркіт воза на шинах двох віршів вигнав з поезії останнього гомерівського бога, що анахронічно снить в джазовій і кіновій ері про аркадійсьу флейту й Геленині божественні перси"» (С. 85). «Цей модерністичний дратуючий рух повстав в опозиції до набридлих романтичної, парнаської, реалістичної й натуралістичної шкіл» (аналогічні тенденції маємо в польському, французькому, українському модернізмах).

Коротка довідка: Віра Вовк (справжнє прізвище - Селянська) народилася 2 січня 1926 року в Бориславі на Львівщині в родинні лікаря й археолога;

1939 - родина емігрує до Німеччини. У Дрездені закінчила середню школу. Студіює германістику, музикознавство та славістику в університетах Тюбінґена і Мюнхена;

1949 - переїжджає з матір'ю до Бразилії;

1952-1996 - працює на кафедрі германістики університету Ріо-де-Жанейро;

1954 - побачили світ перша поетична збірка "Юність", книга прози "Легенди", за п'ять років входить до Нью-Йоркської групи українських поетів;

1966 - уперше відвідала радянську Україну;

2008 - лауреат Шевченківської премії за книги: "Поезії" (2000), "Проза" (2001), "Спогади" (2003), "Сьома печать" (2005), "Ромен-зілля" (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою.

Незаміжня, живе в Ріо-де-Жанейро. Помешкання має на 7-му поверсі багатоповерхівки. Коли від'їжджає, залишає свого кота сусідці.

Джерело: ЛітАкцент, Час і події

Рейтинг: 4.0 Голосів: 4 Переглядів: 1936
Ваша оцінка: 3554

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (2)

+

Додати коментар



    • 8 Червня, 2011 23:10lanthilda Відповісти
    • на фотці НЕ Віра Вовк. Виправте, будь-ласка...


    • 8 Червня, 2011 23:10lanthilda Відповісти
    • на фотці НЕ Віра Вовк. Виправте, будь-ласка...