"ЖУРНАЛІСТИКА У 3D: ДОБРО, ДОПОМОГА, ДОВІРА"

27.10.201014:40 Ми повинні віддавати... Коли ми хочемо змін, ми повинні бути готовими, щоб віддати. Але віддати просто так, без умов. Віддати, не вимагаючи, не чекаючи, і не отримуючи нічого навзаєм. І тут не йдеться лише про гроші, але й про час, увагу, емоції… І якщо кожен з нас керуватиметься таким принципом, то наше місто, наша країна, зрештою, світ - зміняться…


 

Правила журналістики, яких навчають студентів, і за якими працюють професіонали, - не можуть існувати окремо від загальних правил життя, від загальноприйнятих істин. Інакше, це існування журналістики в суспільстві буде неорганічним. А сама журналістика нагадуватиме таку собі тканину, яку пришили до іншої, але вона не прижилась, через що відбувається процес відторгнення. Журналістику не можна розглядати лише з однієї позиції, з однієї точки зору і лише в одному вимірі. Адже журналістика – це те, що чує, бачить, відчуває, втілюється і переживає. Деякою мірою, журналістика – це щось схоже на формат 3Д. Фільми у такому форматі користуються шаленою популярністю. Бо вони, завдяки сучасним технологіям, дають глядачеві максимум переживань та емоцій. Інколи, навіть більше аніж глядач потребує і очікує отримати. Такою має бути й журналістика – давати глядачеві більше, ніж він очікує від неї. Це може бути оперативність, правдивість, емоційність, динамічність, цікавість, сенсаційність чи скандальність. Але для досягнення 3Д формату у журналістиці потрібно ще три компоненти: добро, допомога, довіра. І немає значення, про який журналістський меседж йдеться, про яку тему чи наповнення. Кожен меседж повинен містити елемент добра, допомоги, довіри. Адже у будь-якому негативному явищі завжди можна знайти позитив. Завжди є той, кому потрібна допомога і той, хто хоче допомогти. Завжди є підстави довіряти.

Керуватись законами ринку – це, звісно, добре. Але не завжди виграшно. Краще керуватись законами природи і взяти на озброєння століттями провірені людські істини. Бо ринок змінюється, а істини залишаються сталими. Адже добро таки перемагає зло. Хоча, не завжди одразу, не завжди швидко і настільки ефективно і динамічно, як би цього хотілось, але таки перемагає.

Отже, журналістика у 3D:

1) Добро. Ми завжди повинні шукати добро там, де його, на перший погляд, немає. Як говорив Станіславський, якщо наш герой злий – шукати де він добрий; якщо страшний і з неприємною зовнішністю – шукати, де він неповторний і красивий; якщо він сумний і пригнічений – шукати, де і в чому він щасливий, радісний, життєствердний. І якщо людина погана, треба завжди намагатись зрозуміти: чому вона така, що змусило її до цього, що свого часу її змінило і підштовхнуло на погану справу.

Адже журналістика – це не проста констатація факту, його опис і розповідь про те, як усе погано. Це, перш за все, - пошук виходу, альтернативи. І якщо ми самі не бачимо цього виходу, тоді треба знайти людей, які його бачать; які знають, в чому альтернатива. Бо, насправді, немає ситуації, з якої немає виходу. Вихід є завжди. І якщо сама людина не може його знайти, чиновник не може, – це повинен зробити журналіст. Він повинен переконати свого глядача у тому, що у світі більше добрих людей, аніж злих; більше добра, аніж зла. Переконати, що світ насправді не безнадійний і не пропащий. Правда, інколи це потребує колосальних зусиль від кожного з нас, жертв, зрештою, праці над самими собою і над середовищем, в якому живемо.

Коли ж у випуску новин забагато сенсацій - вони привчають глядача кидатись на інформацію, як «тварина на м»ясо» - інстинктивно, похапцем. Ми привчаємо глядача до того, що важливим ж лише те, що є сенсаційним. Над сенсацією не треба довго думати, розмірковувати. Здебільшого, на неї єдина реакція: «вау», «нічого собі», «оце так». Але – це неправильно! Глядач повинен думати і розмірковувати, мислити і філософствувати. Не лише бачити видовище, але й могти зупинитись і подумати про нього, про причини і наслідки. Набагато легше показати ліс, який горить, аніж ліс, який росте. Але я переконана, що потрібно показувати саме ліс, який росте. І саме на таких прикладах виховувати глядача. Глядача толерантного, чуйного, чуттєвого, небайдужого, мудрого. Часто журналісти шукають собі виправдання: мовляв, людям це не цікаво, глядач цього не дивитиметься, він перемкне канал. Але, насправді, справа не у глядачеві. Ми самі виховали того глядача, якого маємо. Тому ми не маємо права нарікати на його приземленість або ж примітивність. Тому, журналісти повинні привчати його до протилежного.

2) Допомога. «Добра журналістика», відповідно, виконує іншу важливу функцію 3Д формату – функцію допомоги. Виконувати її журналістика може двома шляхами:

- самостійно знаходити вирішення проблеми людини; самостійно знаходити шляхи і методи цього вирішення;

- стати посередником між тим, кому потрібна допомога і тим, хто може і хоче допомогти.

Зрештою, журналістика може допомогти не лише активним учасникам «процесу допомоги» але й пасивним, які осторонь спостерігають за журналістикою. Журналістикою, яка пропагує і культивує добро, допомогу, милосердя, толерантність, відкритість, чуйність, людяність, довіру…

3) Довіра. Ми повинні довіряти нашому глядачеві. Довіряти, що він нас зрозуміє; зрозуміє наш меседж; зрозуміє те, з чим ми до нього звертаємось. Ми повинні довіряти, що глядач зробить правильний висновок. І не обов’язково такий, який нам пасує. Але такий, який буде продиктований його нутром, а не стереотипами чи ярликами. Ми, насамперед, повинні довіряти нашому глядачеві в тому, що він є достатньо чуйним, милосердним, щирим, відкритим, обізнаним, людяним, гуманним…. щоб могти разом з нами змінити світ. Адже ми не зможе цього зробити без нього, наодинці, грою в одні ворота.

А щодо довіри до самих журналістів і загалом до журналістики, як до третьої влади, як до будівничого суспільства, – ми зможемо її здобути тоді, коли будемо втілювати в життя елементи 3Д. Тоді, вони зможуть дати глядачеві набагато більше, аніж він очікує отримати.

 

Джерело: РІСУ

Рейтинг: 5.0 Голосів: 2 Переглядів: 905
Ваша оцінка: 234

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар