Дикі, проблемні, рідні

02.09.201511:49 Неймовірний спільний табір "Обійми миру" для ромських і не-ромських дітей на Київщині – відбувся! Розповідь учасниці руху "Молодь за Мир", організатора табору та поекту "Школа миру"


- Ви що, з лісу вибігли?! – у ці дні в мене вирвались слова, якими  мене часом виховували в дитинстві. І було смішно й соромно одночасно: так, вони з лісу вибігли.

- Ви ніби дикі! – кричав на них охоронець на страусиній фермі, коли ті намагались погладити верблюда. Тоді я заливалася сміхом і ніяк не могла зупинитися: так, вони дикі! Дикі!!!

Вони, безперечно, інші. Коли у нашому таборі була вільна хвилина, ромські діти відразу ж бігли до кранів з водою. Часом ми всі ставали у коло і говорили про свої враження. І хтось з них обов’язково казав, що йому найбільше сподобалось митися або спати [на ліжку].

Вони інші, але водночас такі ж, як і всі: дуже вразливі, чутливі, ніжні. Їх так легко поранити чи образити. У нас була таборова пошта, і ми щодня писали один одному записки. І ромські хлопчики увесь час повторювали в своїх листах: ви до нас дуже добрі, ви добре до нас ставитесь. Я зрозуміла ці слова уже в дорозі додому, коли один з них розповів, що уже був колись у дитячому таборі – і там «тільки щось скажеш – били палкою!». А ви нас не били, повторював він багато разів – зі здивуванням і вдячністю.

«Олю, як ти думаєш, яких людей більше – добрих чи поганих?» – раптом спитав у мене той самий дуже емоційний (у школі таких називають проблемними) малий. Для нього добрі – ті, які не проганяють його, дають йому щось, коли він просить. Як мене це вразило! Я раніше думала, що ромських дітей неможливо образити.

Згадую, як колись пила чай на кухні і спостерігала через вікно за батьком з сином, які на лавочці їли картоплю фрі. І за ромським хлопчиком, який просив у них трішки. Вони відмовляли, а він просив ще і ще – батько розізлився, почав на нього кричати, прогнав його. Сьогодні я розумію, що якщо тим хлопчиком був хтось з оцих, які були у нашому таборі, то ввечері він точно плакав. Так, ромські діти теж плачуть. Навіть ті, які здаються нахабними, грубими і приставучими.

Вони ж не бачили нічого іншого.

- Я завтра йду на роботу, – пояснюю одному з них, чому не можу забрати його жити до себе. Він шокований:

- Ай-яй-яй, ти що, копаєш метал?

Розповідаю, що переписую книжку з однієї мови на іншу. Він так дивується, коли дізнається, що я роблю це увесь день! Не може уявити, що можна так довго й багато писати.

У суботу ми привезли їх до батьків, у ліс, де вони живуть. А в неділю, так сталося, зустрілися знову (все-таки ми сусіди і через це бачимось досить часто). І ось їхні новини, розказані мені з величезним захопленням:

- Я знайшов на смітнику зубну пасту і щітку! – каже С. У таборі ми чистили зуби – скільки було радості! По дорозі додому вони дуже сумували, що не зможуть більше цього робити – адже вдома у них немає пасти. Тепер є. Щасливі.

- Я зустрів А.! – хлопчика з Голосієва, який їздив з нами у табір. Для ромів тепер світ став зовсім іншим: у районі вони уже не анонімні люди, яких ніхто не знає, а тому можна поводитись, як завгодно. У них тепер є багато сусідів і друзів, в тому числі їхнього віку. Вражені і схвильовані.

Ще трішки про друзів-сусідів, цих прекрасних київських дітей, які поїхали з нами. У таборі бар’єри швидко стерлися. Роми і не-роми спали в одних кімнатах і змагались в одних командах. І подружилися! Навіть виникло одне платонічне кохання – отже, інтеграція справді відбулася :)

Вони разом смажили сосиски на вогні і запускали паперові кораблики на озері. Разом грали у футбол і шукали скарб під час квесту. Малювали один одному малюнки. Разом чекали на привида у «хелоуінський вечір» і співали пісні. Бар’єри зникли – залишились люди, імена, обличчя, слова. Залишилась радість і глибина.

І ми всі побачимося вже через тиждень, бо ця дружба – назавжди.

Оля Макар

Джерело: peaceblog.co

Сторінка київської спільнота "Молодь за Мир" у Фейсбуці: facebook.com/YouthForPeaceKyiv

Рейтинг: 5.0 Голосів: 2 Переглядів: 989
Ваша оцінка: 105939

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар