Не бійтеся відкритись! – Максим Бондаренко

EXCLUSIVE ARTICLES02.06.201515:24 Про те, де найкраще зустріти кохану людину і як збудувати закоханим християнські стосунки, з нами роздумує родинознавець та сімейний консультант Максим Бондаренко, координатор "Консультаційного центру підтримки сім’ї" при парафії священомученика Йосафата у Львові.


- Чому деякі хлопці і дівчата не можуть знайти собі кохану людину, в чому може бути причина?

Можливо, причина в тому, що більшість людей у вирішенні певних проблем пошуку тієї людини очікують і хотіли б відразу, щоб все було зрозуміло і без болю, ідеально і без помилок. Так не буває. Випробовування є, щоб відчути цінність і пошуків, і тієї особи, яку знайшлося.

Найбільшою помилкою у стосунках є очікування про любов з першого погляду, що оця друга людина ніби писана вам від початків і ще й має бути ідеальною. Так, у Божому замислі ми є записані один для одного, але стосунки тут, на Землі, творяться нами. І якщо не будете над цими стосунками працювати, працювати самі над собою, а не зміною своєї "половинки", то нічого не збудується.

Факт – мусять бути спільні базові цінності, такі як віра, бачення сім’ї і дітей, напрямок, у якому рухається майбутнє спільне подружжя. Решта – це всі індивідуальні відмінності, навіть у розумінні спільних речей. Тоді залишається питання до пари: "Як ви це поєднаєте? Що вам завадить: лінь, страх, егоїзм?". Треба захотіти вийти зі зони власного комфорту, подивитись на потреби другої особи її очима – те, що насправді та особа  потребує, а не те, що я думаю і зроблю щасливим.

Інший вимір проблеми, коли побожна молодь – гарні, чисті люди – очікує, що у своїй скромності та друга людина, до якої вона має симпатію, здогадається, що в неї в голові, ще й сама їй запропонує. І вони так можуть бути двоє закохані чисто-чисто, один на одного дивитися, погляди такі кидати на ті сподівання, навіть молитися, а й слова не скажуть або тільки хтось скаже – закриється, втече, перелякається. Пам’ятайте: НЕ боятися, а заговорити, і то багато розмовляти і вміти почути один одного. А, якщо така Божа воля, тоді вже прийняти як ту другу особу, так і рішення, щоби творити життя разом.

- Чому люди відмовляються від стосунків: чи заради кар’єри, чи вони дуже зранені і хочуть бути самотніми?

- Шлюб для багатьох християн – це виклик, бо це не просто, коли, мовляв, "мені з тобою добре", а є жертовне взяття відповідальності довірених тобі Богом осіб – найперше  за чоловіка/дружину, а потім, дай Боже, діток. І на це виявляється багато хто не готовий.

По-перше, через кризу зрілої особистості сьогодні. Ми можемо бути дорослі тілом, дуже начитані, розумні, дай Боже мати добробут соціальний (що сьогодні, в час політично-економісної кризи, так складно), але це не змінює того факту, що можемо далі лишатися дітьми не тільки у євангельському позитивному значенні, а емоційно незрілими. Наприклад, 30-40-річними, не зреалізованими людьми, які так і не здатні брати на себе відповідальність. Такий вічний юнак, тільки дивиться на інших людей: "Що вони мені можуть дати? Що я з того буду мати?" – щоб мені було добре. Бо десь його в дитинстві недокохали, недолюбили. Ознакою ж зрілості є постановка питання: "Що я тобі можу дати, щоб ти була щасливою?".

А інша проблема – це конфлікт пріорітетів. Суспільство сьогодні змінилося в більшості: замість класичного "бути чи не бути людиною" на щодень дедалі частіше пропагується модель успішності МАТИ. Ти є людиною, якщо ти щось маєш. І чим більше ти маєш, тим більше важливою людиною ти є, замість самого факту, що ти є і за це вже можна дякувати Богові. Адже, я є такою особою, якою є: з "плюсами" і "мінусами".

А Світ далі говорить: "Ні, ти маєш бути успішною, сексуальною, багатою, красивою". І якщо щось не підходить, то викидаємо, а не ремонтуємо! Навіщо мені щось змінювати, працювати над собою?

Відколи цінністю стала не особа, а сам успіх, то і відношення стало інструментальним. А якже інакше? – вживай для задоволення! Не підходить партнер? То ми змінюємо його на іншу партію. Псевдокультура предметного вживання інших для власного задоволення – ось ця проблема.

- Як не сплутати любов з іншими почуттями: співчуттям, захопленням, прив’язаністю, звичкою?

- Хочу підкреслити, що вони між собою взаємопов’язані. Хоча, маєте рацію: і тут можна сплутати. Якщо люди надто довго між собою ходять, то потім вони просто звикають один до одного. Чи це любов? Це вже певне пристосування. Чи люди, котрі занадто швидко входять у подружній стан – закохалися, світу іншого не бачать. І потім, коли настає цей день пробудження, як я говорю, "після медового місяця", і вони починають помічати "мінуси"; то потім кажуть: "Ми розлюбили, ми не зійшлися характерами". Насправді вони навіть не пізнали один одного.

Мій рецепт – усе за чергою. Так, спочатку мусить бути симпатія, щоб з натовпу багатьох я помітив саме її. Потім симпатія переходить у закоханість, що дозволить звернути на ту другу особу увагу, що вона є добром для мене. Далі через пізнання і справді можна зрозуміти якою ж вона є і чи я готовий її не міняти, а саме такою прийняти. Тут дуже важливим є це вміння розрізнити, якою ж справді є та особа від мого власного уявлення про неї. Цінуйте те, що вона вам починає відкриватися – Бог дає для цього потрібний час, щоби народилася довіра. Часом ця правда про нас не завжди приємна, бо я розумію, що вона – не ідеал. Ідеал тільки в моїй уяві та очікуваннях. Але ж я її не відкидаю! Так, тут родиться певна прив’язаність в довірі – вона стає мені другом. Друг – це не той, хто підтакує, це той, хто мене не відкине, навіть якщо я не маю рації. Тоді, одного дня, я зможу побачити саме в ній потенційну матір моїх дітей. Це вже підключається певне вольове рішення. Залишається тільки відповісти собі, чи я здатен нести відповідальність за "тих, кого ми приручили".

Роздумуй, проговорюйте. Окрім того, що вона мені подобалась, з чимось в ній, її поведінці, я можу не погоджуватись. Але і вона мене таким не відкидає. Справді, мені з нею добре, але критерій у тому, що я вже не бачу повноти свого життя без неї.

Саме ця залежність є доброю ознакою, якщо вона усвідомлена. На відміну від: "я її потребую, бо в нас почались статеві стосунки, а я потребую з кимось мати регулярний секс, ще й безкоштовний. А вона така класна, що мені не відмовляє". Ні, не про таку прив’язаність йдеться! Йдеться про те, що "без цієї особи я вже не буду мати повноцінного уявлення про мою сім’ю, де вона (та особа) має зайняти місце матері моїх дітей, моєї дружини, мого друга і моєї коханки в одній особі". Ось тоді – вперед, далі розвивати цю любов.

- Як знати, що людина любить, а не використовує?

- Є одна підказка. У кожному з нас, всередині, є почуття гідності. Так, хтось може нас обманути, навіть довготривало, але рано чи пізно все таємне стає явним. І ми відчуваємо – це не є відчуття інтуїції, це є почуття гідності – те, що хтось мене принижує або шанує; хтось до мене є лагідний чи хтось чинить тиск наді мною і хоче отримати те, що він хоче, чи те, що, на його думку, йому належиться, навіть у Шлюбі.

Коли хтось не знає, як розрізнити почуття гідності в собі, то ключовими словами, підказкою тут має бути, лагідність і повага другої особи до вас. Повага – це не означає, що я маю з усіма вашими недоліками погоджуватись, але не принижувати як особу. Лагідність... Правдою можна вбити, тому лагідність вимагає того, щоб навіть про складні речі говорити делікатно. Десь може боліти, але жала образи вже не буде.

Прикро, що навіть у подружжі не розуміють, чим є доброю взаємобудуюча суперечка, і часто переходять на особисті образи чи доказування своєї рації будь-якою ціною. Навіть ціною взаємоприниження. Тому тут, ще раз підкреслюю, нашим внутрішнім критерієм стосунків у властивому напрямку, є почуття своєї гідності; в зовнішніх проявах з другою особою в нас має бути лагідність і повага.

- Де найкраще шукати ту людину і на якому ґрунті найкраще будувати стосунки?

Залежно, кого ви хочете знайти. Одна моя знайома сиділа в бібліотеці і чекала, коли до неї якийсь інтелектуал в окулярах підійде і познайомиться, друга знайома вічно ходила по нічних клубах, дискотеках, при тому, що гарна, розумна дівчина була, а потім дивувалась, чому ті хлопці тільки і хочуть, щоб поцілуватись і не лише, а насправді нічого глибокого вона так і не могла збудувати.

Залежно де шукати. Правда, Господь робить чудеса: і на дискотеці можна зустріти хлопця, який шукає себе і невідомо чого туди забрів і зустрів саме ту дівчину з цінностями. І раптом той хлопчина в бібліотеці відкриється, почне говорити і не засоромиться. Але це якісь крайнощі, наражання себе на небезпеку: чи заговорить хтось, чи не використають тебе там. Все ж таки моєю підказкою буде зосередити свої пошуки в тому середовищі, в якому би ти хотів мати родину. Тобто, згідно зі спільними цінностями та колом зацікавленостей.

Більша прив’язка до чогось українського? Шукаю у молодіжно-патріотичному: "Пласті", інших подібних організаціях. Мені дуже до вподоби "Українська молодь – Христові". Проте, все ж таки, коли ми говоримо про подружжя, то має бути більше питання моральних цінностей. Патріотизм важливий, але критерієм вибору, що дарує вам справжню гармонію щастя – вибір етично-моральний. Тому я б рекомендував якісь молодіжні прицерковні спільноти. Але спільноти ЖИВІ. Та й молодь має бути живою, а не йти до церкви традиційно, ручки побожно правильно скласти, молитися, а виходити за церковне подвір’я і далі вести розбещене життя. Жива віруюча молодь має бути, як казали мої друзі в Польщі, "і до танця, і до ружанця (вервички)". І потанцювати можна, висловитись дослівно, – з розумінням, що тебе не осудять і не використають; і помолитися за важливі речі, знаючи, що не все залежить від нас, бо над всім чуває Господь. 

- Що побажаєте тим людям, які шукають свою "половинку"?

- Побажаю не боятися. Не боятися дивитися на зорі і мріяти – це потрібно. Ідеали потрібні, але мудрість – теж: щоб дивлячись на зорі, ви могли помічати, що є під ногами. Бо й щастя там може бути, а й спіткнутись через якусь перешкоду можна.

Побажаю мати відкритими не тільки вуха, але розум і серця, і з саме Божою поміччю, просячи в Нього ласки, ми зможемо пізнати і прийняти ту другу людину, якою вона є.

Побажаю запитати себе: "Чи я готовий присвятити своє життя, будувати нашу маленьку нову спільноту, домашню Церкву саме з цією людиною? Навіки".

Розмовляла Ірина Кисилевич

Фото: "Закохані...щасливі :)", photographers.ua/Katya1; barbusak.ucoz.ua; cikavosti.com

Рейтинг: 4.9 Голосів: 61 Переглядів: 4928
Ваша оцінка: 105598

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар