"На користь Церкві і Батьківщині…" Як навчалися студенти в XVII–XVIII століттях

19.04.201512:43 В яких умовах мешкали мешканці Києво-Могилянки 200 років тому? Якими словами характеризували успішних та не дуже студентів викладачі? Якою мовою мусили спілкуватися студенти навіть на перервах? Про все це в інтерв'ю Оксани Онищенко з доцентом кафедри історії Києво-Могилянської академії Максимом Яременком.


Студентів, які "виявилися б такими тупоумними, що від них ніякої користі не може очікувати ні Церква, ні батьківщина... щоб даремно не вбивати свого часу, належить звільняти з Академії…". Такі настанови записано у старовинній інструкції Могилянської академії, що її укладено ще у XVIII ст.

Чим тоді жили університети, як навчали студентів професори? Доцент кафедри історії НаУКМА Максим Яременко знає відповіді на ці запитання, адже свої наукові дослідження присвятив вивченню історії української освіти і рідної академії — одного з найстаріших університетів України.

- Я вивчав склад студентів, розшукував документи за період XVII–XVIII ст., — розповідає історик. — Але це було непросто, бо списків студентів Києво-Могилянської академії не укладали аж до 20-х рр. XVIII ст. Для себе професор міг записати, що, наприклад, філософію або риторику в нього слухають такі-то й такі-то. Та ці записи майже не збереглися. А тим часом у багатьох європейських університетах вели спеціальні альбоми зі списками всіх студентів . Чому така відмінність? Тому що навчання в деяких університетах було платним, і такий альбом був фіскальним документом. У Могилянці ж у той період, який я досліджую, навчання було безоплатним.

- Освіта була безоплатною?

- Не зовсім. Студенти не платили професорам за навчання, а на свій побут, репетитора їм доводилося витрачатися. Освіта була доступна далеко не всім.

- Репетитори у студентів?

- У ті часи в академії не практикували щотижневої перевірки знань у вигляді семінарів, практичних занять. Зазвичай наприкінці календарного року проводилися диспути. І це були своєрідні іспити. Тому студентам молодших курсів призначали репетиторів із числа студентів старших курсів. Протягом року вони виконували повсякденну рутинну роботу: слідкували за поведінкою, щоб молодші студенти вчилися, допомагали їм опановувати науку. За це батьки молодших платили старшим.

- Диспут — це те саме, що й наш семінар чи колоквіум?

- Не зовсім. Наш семінар не настільки передбачуваний. Диспут базувався на домашній заготовці. Студентів ділили на дві групи і розподіляли ролі: одна сторона має відстоювати одну тезу, друга — іншу. Наприклад: це — римляни, це — греки, і між ними відбувається інтелектуальна баталія. А викладач дивиться, наскільки студенти засвоїли те, що він їм розповідав. Такі диспути проводили не лише наприкінці року, а й на свята або до приїзду якихось поважних гостей.

- А оцінки студентам ставили?

- Це були швидше не оцінки, а характеристики. Сама система оцінювання не була усталеною. Могло бути по
40 різних варіацій визначення успішності. Методи оцінювання у різних викладачів були схожі, але один міг послуговуватися у своєму класі для оцінювання, скажімо, п'ятьма характеристиками, а інший — 15 або й 25. Однак були й основні характеристики успішності, які повторювалися у багатьох викладачів, як-от: "навчання доброго", "середнього" , "ізрядного" і "слабого". Деякі викладачі оцінювали не рівень знань, а прогрес студента: "навчання лучшого" (тобто краще, ніж було раніше). Але яке навчання було раніше — невідомо. Дуже розумного студента могли охарактеризувати у відомості так: "цвіт між іншими". Навпроти імені неуспішного студента професор міг зазначити: "у навчанні тупий" або "старанний, але тупий".

- Основи яких наук вивчали студенти в академії?

- Повний курс навчання тривав 12 років. Чотири перші — це граматичні класи. Вивчали латинську, польську й інші мови. Далі був клас піїтики — опановували теорію віршування. Кожна тогочасна освічена людина повинна була вміти скласти віршик з будь-якої нагоди. Далі — риторика, або красномовство, включно із церковним красномовством (вмінням проповідувати). Це вважався середній рівень освіченості. Далі два роки вивчали філософію, а потім іще чотири роки — богослов'я. Це кістяк освіти. Але в рамках названих курсів студенти отримували й інші знання. Наприклад, у курсі філософії в Могилянці давали щось на кшталт медичних знань: уявлення про організм людини, причину хвороб. У рамках граматичних класів отримували знання з історії і географії — наприклад, для опанування мови давали уривок з записів якогось давнього географа. В рамках піїтики або риторики викладали й математичні знання. На початку XVIII ст., коли тут викладав Феофан Прокопович, у риториці вже і геометрію вивчали, зокрема теорему Піфагора.

- Якою мовою велося навчання?

- Латиною. Для того щоб студенти краще й швидше опанували її, заборонялося навіть на перервах розмовляти іншою мовою. Це було не лише в Могилянці, а й інших т.зв. латинських школах, як-от у Чернігівському й Переяславському колегіумах. Щоб стимулювати студентів вдосконалювати своє мовлення, тому з них, хто розмовляв не латиною, вішали на шию дощечку. З нею він ходив доти, доки хтось інший проштрафиться і забуде про латину. Так протягом дня дощечка переходила від одного до іншого. Наприкінці дня професор заходив до студентів, і той, у кого в цей момент на шиї висіла дощечка, діставав покарання.

- Цікава й досить актуальна нині ідея інтенсивного вивчення іноземної мови. Чи давали випускникам академії якийсь документ про освіту?

- Це був атестат — документ, у якому записано, що ім'ярек закінчив такий-то курс, навчався "приліжно" чи "неприліжно" і "у поведінці був добрий". Підписував документ префект академії. Зрозуміло, що для того, щоб його мати, треба було "офіційно" завершити навчання. Так робили не всі. У відомостях зустрічаються такі записи: "по вакаціях не повернувся на навчання". Ясно, що в такому випадку ніхто атестата не давав. Дехто не отримував атестата тому, що просто не мав у ньому потреби. Це був ранній новий час, суспільство усної комунікації, коли в суді можна щось довести, поставивши трьох віри гідних свідків. Тому не конче потрібно було мати якийсь письмовий документ про завершену освіту. Достатньо, аби хтось міг підтвердити: "Я в Києві був, цього чоловіка бачив, професор його хвалив".

Взагалі-то важко собі уявити сфери, в яких не можна було б зробити кар'єру без атестата. Іноді достатньо було просто вміти читати й писати. І тільки від священиків вимагали обов'язково мати повну освіту. Таким чином намагалися сформувати прошарок освіченого духовенства. Отримання документа про навчання ігнорували вихідці з аристократичних кіл. Це характерна риса університетської європейської освіти XVII–XVIII ст. Якщо ти графського походження, то навіщо тобі атестат?

Освіта була необхідним елементом статусу козацької старшини. Навіть на портретах старшинських дітей іноді зображено з книжкою або якимсь характерним приладдям. Якщо ти син сотника — освіта тобі потрібна, бо вона допоможе просуватися кар'єрними щаблями.

- Чи існували якісь традиції у студентів XVII–XVIII ст.?

- Студенти часто організовувалися для окремих акцій. Наприклад, на Сироїд, тобто тиждень перед початком Великого посту, коли всі християни повинні думати про спасіння своєї душі і робити добрі справи, був такий студентський звичай: у цей час студенти обирали серед товаришів старшого рівня навчання двох-трьох однокашників. Під наглядом професора риторики їм видавали спеціальну книгу. З нею вони ходили Подолом і просили гроші. Імена тих, хто робив пожертви, записували у книгу. Вона була прошнурована, опечатана, навіть аркуша не вирвеш. Часто серед жертводавців були й самі студенти, які хотіли допомогти біднішим товаришам. Зібрані кошти ділили між студентами, котрі їх потребували найбільше. Книга була своєрідним звітом для професора, який бачив, що уповноважені, збираючи пожертву, нічого собі не взяли. Крім того, це був документ для поминання в молитвах благодійників.

Ця та інші традиції, пов'язані зі збиранням пожертв, були припинені наприкінці XVIII ст., коли вирішили, що не годиться студентам просити. Натомість було чітко прописано, що найбідніших студентів академія утримуватиме з власного бюджету. Жили вони в бурсі — гуртожитку сучасною мовою. Після такого нововведення потрапити до числа бурсаків вдавалося не кожному. Відбирали справді нужденних. Бурса тоді мала розвинену інфраструктуру — зі своєю лікарнею, кухнею, елементарними гігієнічними нормами (регулярно труїли блощиць, заготовляли лікарські трави). І найголовніше, бурсаки мали прислугу, яку винаймала академія.

У студентів виникали конфлікти з городянами. Це звична історія будь-якого університетського міста. Часто суперечки мали побутовий характер. Якщо в місті було кілька навчальних закладів, конкуренція між ними, між студентами і професорами, причому далеко не завжди інтелектуальна, — також річ звична. Легкі суперечки між вихованцями взимку могли вирішуватися сніжками. А траплялося, що навіть професори бралися за шаблі.

Фрагмент відомості Києво-Могилянської академії 1738 р. (із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського)

- Де жили могилянські професори?

- Пастор Христоф-Вільгельм Хегельмаєр, який у другій половині 1730-х рр. бував у Києві і спілкувався з могилянськими професорами, писав: "Мешкають вони у дерев'яному будинку, розташованому серед чудового саду, у якому залюбки прогулюються. Кожен має свою власну кімнату чи келію, які прикрашені килимами і чудовими картинами. При цьому вони завжди мають запас цукерок, угорського вина і горілки, так що у них добре можна було б жити, якби не жахливий сморід від часнику, який вони вживають у великій кількості і яким пропахнуті не тільки кімнати, а й все довкола..." Професори мали найняту ними прислугу, яка порала не лише помешкання, а й невеличку зелену рекреаційну зону поруч (садочок, квітничок). До речі, академічна інструкція 1734 р. зобов'язувала професорів подавати студентам приклад не лише "внутрішньої чистоти душі", а й доглянутого тіла та одягу. Якщо вірити Хегельмаєру, викладачі дотримувалися цієї настанови: "Особливо чистою і доглянутою має бути борода, тому що вони вважають її великою прикрасою чоловічої статі. Вони гладять її руками майже цілий день, тому вона у них ніколи не буває сплутана, а постійно має правильну форму".

- Чи збереглися якісь старовинні традиції академії до наших днів?

- У будь-якому університеті важко знайти традиції, які проіснували б, не втративши початкового змісту, 400 років. А саме стільки виповнюється Могилянці цьогоріч. Ми живемо в інший час, в іншому культурному контексті, і в нас виникають нові традиції. Одна з найвідоміших — "Чистий Сковорода" — миття пам'ятника Г.Сковороді, що встановлений біля будівлі НаУКМА. Це театралізоване дійство відбувається в День академії 15 жовтня. Студенти вважають, що, коли добре помити пам'ятник саме цього дня, успішна сесія гарантована. Відбувається це так. Виряджені студенти на високих ходулях водять хороводи, а представники Студентського братства миють пам'ятник. Традиційно у цьому дійстві бере участь і президент Могилянки. Останнє відро води з самого верха драбини виливає на пам'ятник голова студентського братства. А один з випускників надіває пам'ятникові на голову бонет — академічний головний убір. Як відомо, видатний філософ свого часу навчався в Могилянській академії і став чи не найупізнаванішим достойником, пов'язаним з нею.

- Одна з сучасних традицій (точніше, педагогічний прийом), яка не гірша за латинську дощечку, — це присудження щорічної відзнаки кафедри історії НАУКМА "Хома Брут". Як відомо, цей гоголівський персонаж був київським студентом-філософом.

- Уже багато років ця відзнака "присуджується" щорічно на День факультету гуманітарних наук. Для цього конкурсу викладачі збирають упродовж року найсмішніші "афоризми", які трапляються у студентських письмових роботах або письмових відповідях на іспитах. Студентські перли-переможці відзначають у таких номінаціях: ГРАН-БРУТ, Хома Брут І, ІІ, ІІІ ступенів, Брут викладацьких симпатій і Брут заохочувальний (імена авторів не розголошуються).

До речі, згодом студенти-історики перейняли цю практику і так само збирають найулюбленіші і найяскравіші гумористичні фрази викладачів і визначають найкращі в конкурсі Ipse dixit (латинською — "сам сказав"). Отже, традиції є, їх творить сучасна могилянська корпорація (і вихованці, і навчителі), і вони передаються від одного покоління студентів до іншого.

Оксана Онищенко

Джерело: gazeta.dt.ua

Рейтинг: 5.0 Голосів: 5 Переглядів: 1375
Ваша оцінка: 105440

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар