Надія Воскресіння

13.04.201516:42 Пасху святкує майже кожен, хто вважає себе християнином. Але як святкує? Чи заглиблюється у зміст цього СВЯТА? Чи має святкування Пасхи якийсь зв'язок із нашим щоденним життям?


До свят в Україні вже звикли. І до церковних теж. Святковий календар у нас багатий, а Пасха серед них займає особливе почесне місце. Чимало людей задовго очікують пасхальних свят, із приємністю готують святковий кошик, у родинному колі розділюють великодню трапезу та обмінюються привітаннями. Очевидний факт, що Пасху святкує практично кожен, хто вважає себе християнином. Проте далеко не очевидним є те, чи люди заглиблюються у зміст "свята над святами", чи вміють його святкувати, і чи відчувають його зв'язок із буднями, які, як відомо, і складають більшу частину їхнього життя. Відповідь на ці запитання, як на мене, заторкує самий нерв християнського світогляду.

Для багатьох із нас урочисте Пасхальне Богослужіння пов'язане з духовним піднесенням, пережиттям радості та світлими відчуттями. Унікальна за своїм змістом і настроєм Утреня Пасхи нагадує святковий хоровод усього Божого творіння. Основною частиною Утрені є знаменитий канон Йоана Дамаскина, один із найвизначніших творів візантійської літургійної поезії. Стиль цього канону, подібно як музика, несе в собі щось танцювальне. Піднесені і радісні заклики динамічно змінюють одне одного, витворюючи нерозривний піснеспів перемоги над смертю:

"Воскресіння день, просвітімся, люди: Пасха, Господня Пасха! Від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, співців пісні переможної".

"Небеса нехай достойно веселяться, земля ж нехай радується, святкує ж хай і світ видимий увесь і невидимий: Христос бо востав, веселість вічна".

Однак важливо розуміти, що цей літургійний досвід пасхальної радості не є самодостатнім і не є для того, щоб створити нам лише психологічний комфорт і емоційне піднесення. Вийшовши з храму, окрилені пасхальним торжеством, ми знову повернемося до звич­них ритмів свого життя. Ось саме тоді, після богослужіння в храмі і мала б розпочатися (а краще ска­зати – продовжитися) наша літур­гія в житті. А це далеко не завжди є простим завданням.

За першого ж контакту з теле­баченням, радіо ми волею-нево­лею потрапимо у сферу, здавалося б, цілком далеку від тих пафосних святкових піснеспівів, котрі так виразно звіщають про Божествен­ну перемогу над смертю, зруйну­вання аду і подолання зла.

Прикладом може послужити хоча б проблема корупції, роз­мови про яку стали популярними в останній час. Рівень корумпова­ності (відповідником цього слова є тління, зотління) нашого сус­пільства доволі високий. Дуже ва­гомий виклик: як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпова­ному (тобто зотлілому) суспільс­тві? Корупція найперше є духов­ним явищем, яке поширюється на інші сфери життя. Як повірити в подолання смерті і аду, дивлячись на статистику злочинів, нещасних випадків на дорогах, зростання смертності внаслідок поширення небезпечних захворювань тощо?

На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій та ризикує бути несприй­нятою серйозно або ж сприйня­тою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння.

Без глибшої участі в житті Цер­кви людині не під силу впоратися з тим шквалом в’їдливих думок, які, врешті можуть паралізува­ти будь-яке натхнення, віру і оп­тимізм. Церква живить і виховує своїх вірних богослужінням, яке є досвідченням Царства Божого і його краси вже тут на землі. До Пасхи в літургійному році, як відо­мо, ми наближаємося поступово, шляхом Великого посту. Він має на меті приготувати до Пасхи, ви­ховати в нас певні якості та риси, завдяки яким ми зможемо оцінити і прийняти вістку Воскресіння. Це гарно передають слова з молитви Літургії Передосвячених Дарів, які звучать рефреном упродовж ціло­го великопосного шляху: "Владико вседержителю, Ти... невимовним Твоїм промислом і великою бла­гістю ввів нас у ці священні дні... для надії воскресіння". Метою є очиститися від зайвого і згуб­ного, наблизити людину до Бога і водночас вселити в серце пев­ність, що дійсність воскресіння не є абстрактною. Іншими слова­ми – у священних днях Великого посту має народитися в нас надія воскресіння.

Беручи участь у пас­хальному богослужінні, оспівуючи Христове вос­кресіння чистим серцем, кожен із нас озброюєть­ся надією воскресіння, щоб проводити своє життя у діяльній любові, дивитися на обставини життя очима цієї надії, носити в своєму серці завдаток воскресіння і святкувати перемогу добра, а також бороти­ся. Адже боротьба не вгасає, а її основна лінія пролягає через наші серця: дозволимо ми опанувати себе безнадії, зневірі й апатії, засліпи­тися чи бачити Христове воскресіння? Ніхто з нас не спроможний усунути зло, загородити всі його шляхи в світі, однак можемо інше – зна­ходити і відкривати шляхи правди і добра, нехай наймізерніші і ледь помітні. Роль християн, за словами патріарха Афінагора, у тому й по­лягає, щоб усюди відшукувати па­ростки життя і давати їм вирости. У кожному щирому "Я тебе люб­лю", в щасливій посмішці дитини, в небайдужому погляді, звернено­му на людину, в яку ніхто ніколи не вірив, у прояві довершеної краси і в безлічі іскорок добра проростає воскресіння вже тепер.

Бути людиною надії і пророщу­вати життя безумовно не є легко, адже в сучасній культурі, як і в куль­турі всіх часів і народів, є чимало "смертельних" тенденцій. Христос, воскресши з мертвих, подолавши смертю смерть і дарувавши жит­тя світові, хоче, щоб і ми постійно могли долати смерть у різних її духовних проявах. Дійсність вос­кресіння є скритою, начебто не­видимою, а також ненав'язливою, адже вона настільки істинна, що не потребує доказів. Вона прихована від песимістичного і фаталістич­ного погляду, але цілком явна для очей надії. Сила Воскреслого Гос­пода влита в жили історії, але вона може діяльно проявлятися крізь нас, його учнів, крізь нашу життєс­твердну надію, яка допомагає нам виривати у смерті зародки життя.

Бог вводить нас у все нові й нові дні історії, щоб ми вміли вносити у них надію воскресіння. Можливо, найважливішим критерієм нашого християнського світогляду є те, чи визнаємо ми сучасні дні тими священними і святковими днями надії воскресіння.

Своє християнське свідчення "аж до краю землі", про яке гово­риться в читанні з Діянь апостолів на Пасхальній Літургії, можемо здійснювати лише тут і тепер.

Максим Тимо, викладач літургійного співу Львівської Духовної Семінарії Святого Духа

Джерело: журнал "Кана", № 5, 2013 рік

Фото: pinterest.com

Рейтинг: 4.4 Голосів: 11 Переглядів: 1863
Ваша оцінка: 105411

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар