Вечори на хуторі поблизу Тавору: школа іконопису в Лаврові

EXCLUSIVE ARTICLES03.09.201413:26 Чомусь найгарніші речі створюються з найпростіших матеріалів. Та є один складник, без якого може й вийде картина, але ікона – ні. І це не техніка, це – невловимий дух Божого натхнення, по який і приїжджають у монастир святого Онуфрія у Лаврові, неподалік від Старого Самбора, на західний край України, вже п’ятий рік усі охочі.


"Що б ви намалювали без молитви, без ласки Божої, без реколекцій?", –
отець Атанасій Слободяк,

настоятель монастиря святого Онуфрія у Лаврові.

Монастир

Що тут у вас є цікавого у монастирі? Якби ви спитали таке учасників іконописної школи, вони б провели вам цілу екскурсію. Відвели б у просторі майстерні, у яких прийнято не спати в останню ніч, щоб, наприклад, встигнути навести золотом ризи й німби святих чи намалювати ще одну маленьку ікону для військових. Показали б затишні кімнати під назвами "Єрихон", "Назарет", "Вифлеєм", "Кана Галилейська" і навіть "Чистилище", у яких все-таки сплять і снять про нові ікони. Розповіли б про п’ятьох монахів-василіян, які тут мешкають, щоліта з любов’ю приймають іконописців, а цьогоріч ще  й разом з ними співають у монастирській каплиці, адже в церкві – археологічні розкопки. Про саму церкву, в якій замість підлоги – суцільні підземні таємниці: крипти, тунелі; а на стінах – стародавні фрески, які колись горе-майстри «поцюпали», щоб краще трималася нова штукатурка. Про дзвіницю, на першому поверсі якої навпроти самого входу стоїть... труна-саркофаг, на покришці якої археологи дбайливо виклали стародавні кості й череп... І попри цю знахідку без страху вивели б вас угору, до дзвонів, звідки з віконечок видно монастирський дах. Про джерело з криницею, цілюща вода в якій – вище рівня землі. Про печеру неподалік від криниці, яка може бути початком підземного ходу кудись далеко: може, в Добромиль, а може в Старий Самбір, а може до самого Львова, але туди ніхто не ходить, бо там, кажуть, мешкають змії. Про місцеву гору "Тавор" із хресною дорогою та капличкою на вершині. Про початок хресної дороги біля дерева, на якому, у блакиті пошкодженого стовбура, здалеку проглядається постать, схожа на Богородицю... Це, мабуть, одне з найкращих місць на землі для малювання ікон.

Учні й учителі

Отець Михайло Олійник, який сьогодні є не тільки керівником Школи, а ще й деканом новоствореного факультету церковних мистецтв у дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці, придумав рай для іконописців у Лаврові 5 років тому разом зі своїми однокурсниками з львівської Академії мистецтв Тарасом Кузівим та Тетяною Скоромною. Пізніше до них приєдналися Наталя Сацик та Катерина Кузів (Хома). А ще від початку з ними був отець Тарас Рисей, який окрім того опікується "Українською Молоддю – Христові" зі Самбора. Він став духівником лаврівських іконописців.

При створенні іконописної школи у Лаврові було бажання розвивати бойківський іконопис саме серед бойківчан, а ще краще – іконопис Старосамбірщини – серед мешканців цієї місцевості. Та людина придумує, а Бог керує по-своєму: минулоріч на Школі були навіть греко-католики  з Казахстану. Цього, 2014 року, не було жодного учасника зі Старосамбірщини, натомість з'їхалися учні зі Львова, Новояворівська, Самбора, Сколівщини, а ще зі столиці. Всього їх було 34. Наймолодшій учасниці Марічці – 11 років. Свій день народження вона святкувала саме в останній день навчання у Лаврові. Найстаршим учасникам – поза 50.

Вчаться тут три роки, але можна й далі продовжувати навчання на так званому "спецкурсі". З кожним роком збільшується розмір полотна та складність зображення. Перші ікони, які створюють учні Лаврівської школи – це копії ликів святих, ангелів, Богородиці та Христа зі зразків 15-16 століття, всі – родом зі Старосамбірщини. "Спочатку вчимося копіювати, – каже отець Михайло, – а потім нам Господь відкриє більше..."

Сюди приїждають і професійні художники, і ті, хто востаннє тримав в руках пензля ще у школі. "Я не вмію малювати", – сказав мені Андрій зі Львова, наводячи останні штрихи на неймовірно гарній іконі Архистратига Михаїла. Отець Михайло, почувши це, зауважив Андрієві: "Це ти так думаєш".

Секретні матеріали

Посудинки з кольоровими пігментами – справжній скарб для іконописців. Ці кольорові порошки, виявляється, можуть стати основою будь-якої фарби: олійної, гуашевої, акварельної, – залежить лише, чим їх розчинити. У Ларові ікони малюють фарбою під назвою "яєчна темпера". Щоб зробити емульсію-основу для неї, потрібне яйце і вино або пиво. Можна ще додати трошки оцту. Тоді певну кількість основи додають до пігменту (правильно розраховувати пропорції та поєднувати кольори вас тут навчать) і починають малювати ікону: на тканині або на липовій дощечці, покритій білим ґрунтом, який називається левкас. Так малювали в давнину, так малюють і тепер. Шукають секрети майстерності давніх іконописців, щоб врешті знайти свої.

А що тобі розкаже ікона?

Ікона не зображує нічого зовнішнього – це все внутрішнє. Кожен святий – наче свічка. Як же зробити, щоб ця свічка світила з намальованого образу? Чи не найголовніше в лиці Христа, Богоматері чи святих – світлі місця та рисочки, світло Преображення. Спочатку майбутній лик святого наводять темно-коричневою фарбою, а тоді – висвітлюють. Якщо не дати цього темного фону, зображення виходить порожнє, прозоре, воно наче не має глибини. Такий прийом застосовують лише при малюванні негативних персонажів.

Ікону важко не лише створювати, але й сприймати. Отець Михайло розповів, що буває молитва не тільки словами, а й без слів. Саме тут у нагоді стане ікона. Процес схожий на знайомство з людиною, яку, щоб полюбити, слід побачити, а тоді потрошки пізнавати. Отже, перед образом треба стати, зазирнути йому в очі. Захотіти зрозуміти, що він до нас промовляє. На справжніх іконах немає нічого випадкового: ані рис обличчя, ані емоцій, ані жестів. Все можна помітити і збагнути. Чи справді Матір Божа усміхнена? Чому в Христа такий спокій на обличчі? Після запитань приходять відповіді... Спочатку ми розглядаємо ікону, потім – споглядаємо. А споглядання – це, виявляється, вже молитва.

Отець Михайло поділився спостереженнями, як неохоче спочатку учні іконописної школи беруться за розглядання ікон з дуже серйозними, строгими ликами святих. Вчитель пропонує їм кілька ікон на вибір, та жодна із них не є схожою на "милі образочки", до яких ми звикли. І врешті, обравши, учні вчаться любити цей образ, що можливе лише після його розуміння. А вже далі можна братися до пензля. "Їхнє завдання – малювати чудотворні ікони", – усміхається отець Михайло. І він зовсім не жартує.

Гора Тавор

Темою, яка пронизувала навчання у цьогорічній іконописній школі, було Преображення Господнє. І якщо навчання іконопису можна порівняти зі сходженням на гору Тавор, де й преобразився Христос, то спуск – із поверненням з неї у реальний світ, до таких різних людей. Щоб як слід навчитися не лише малювати, а й преобразитися і повернутися додому іншими, сильнішими, повними світла, учні щодня – вранці і ввечері – мали духовні навчання від отця Тараса. А ще в хлопців та дівчат був один дуже важливий духовний помічник (на фото зліва). Його цьогорічні учні зробили самі Він нічого сам не казав, проте терпеливо приймав найважчі запитання у письмовому вигляді. І щодня сумлінно передавав всі аркуші отцю Тарасу. Тож всі учасники реколекцій з нетерпінням чекали вечора, щоб після духовних наук почути відповіді. Отак потрохи вони піднімалися на гору, вишколюючи свою майстерність, свій дух і готуючись до спуску.

Чи повернуться вони на цю гору ще раз?... Один з учнів першого курсу, Юра, який навчається у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва, зізнався: "Я їхав сюди, щоб опанувати нову техніку. Зараз думаю, що буду приїжджати сюди, поки не помру. Просто це таке місце, куди неможливо не приїхати".

Епілог або Якби всі люди...

День освячення робіт учасників Лаврівської школи іконопису - 2014 був останнім днем посту перед празником Успіння Пресвятої Богородиці. І оскільки співати ще не можна було, отець Тарас, звертаючись до учнів востаннє в цьому навчальному році, про співи лише розповідав. Є така пісня, казав духівник, яка говорить про рецепт зміни світу на краще:

"Якби всі людили взяли гітари  і заграли, і заспівали – так світ би змінився!". Але я собі завжди думав, що то неправдива пісня, бо ми знаємо багатьох людей, які беруть гітару в руки, співають і грають, а потім підписуються під злом і виконують страшні речі...

Якби всі люди взяли в руки пензлі і намалювали, ото би було все добре! Але й це неправдива пісня. Люди можуть взяти чорну фарбу і весь світ замалювати. Чорний колір – гарний колір (тому що наші ряси чорні), але я маю на увазі, що люди можуть темряву посіяти навколо, навіть ті, які вміють добре малювати і оволоділи технікою цього мистецтва.

Я би хотів заспівати пісню ще інакшу: якби всі люди взяли у руки молитвенники, взяли у руки Святе Письмо, і молячись, читаючи, виконували Слово Боже, кожного дня сіяли зерно Божої любові тут, між нами, – то світ би справді був інакший.... Хочу вам побажати вийти в цей світ і Євангеліє реалізовувати, як би це не було важко і не раз страшно. Справді, якщо хоч трошки, хоч крапочку, ми виконаємо євангельські ідеальні установки – світ буде переображеним. І саме сьогодні Господь надіється, що ми це зможемо. Господь вірить в нас, і ми віримо в Нього. Все , що залишається – це якийсь крок за нами".

Марта Зозуля

P. S. Більше фото, а також інформацію про те, як потрапити на Школу наступного літа, що треба з собою мати та кому телефонувати, шукайте на фейсбук-сторінці "Літня іконописна школа у селі Лаврів".

Рейтинг: 4.8 Голосів: 19 Переглядів: 1790
Ваша оцінка: 104160

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар