Розуміти тата

EXCLUSIVE ARTICLES09.07.201314:26 Для сина завжди є пам’ятним, коли вони з батьком чогось вчаться разом. Найбільше мені запам’яталось, коли батько вчив мене їздити на ровері. Ми тоді провели близько двох годин разом. Я падав, не вписувався у повороти. Але вірив, що в мене вийде, бо тато був поруч. Відчував татову підтримку. І коли він відпускав ровер, щоб я міг їхати самостійно, я відчував велику довіру з його боку, що я зможу сам, навіть якщо за два метри впаду. В цій історії найпам’ятніше, що тато мене вчив, - ці хвилини незабутні. Спільно проведений час. По-чоловічому.


В мене завжди було уявлення яким має бути тато. Я певно цього набрався з фільмів. Думав, що мій тато має бути таким-то, робити те-то.

Я хтів, щоб мій тато брав мене на рибалку, вчив забивати цвяхи, розбирати радіоприймач, водив у екстримальні походи в гори. Я багато чого хотів від тата.

А тато на багато чого не мав часу.

Спілкування з різними людьми дало мені зрозуміти: основне, чого б хотіли вони від свого батька – це те, щоб він більше часу їм приділяв.

Часто батько є зайнятим, пізно повертається додому, їздить у відрядження, на заробітки за кордон.

Але потреба в батькові – завжди відчутна. В його присутності. Посвяті сім’ї. Батько – це певність.

Коли очікуєш від когось чогось, чого той не робить, пропускаєш помічати те, що він робить чи вже зробив.

Попри те, що я уявляв яким має бути мій тато – іншим аніж є, я не помічав яким він був насправді:

  • я не пам’ятаю жодного разу, щоб я був голодний,

  • батько мене повністю забезпечував,

  • батько був строгий щодо чесності та моральності,

  • батько піклувався, щоб родина вела духовний спосіб життя,

  • та врешті багато іншого, чого не перечислиш «в стовпчик».

Для сина завжди є пам’ятним, коли вони з батьком чогось вчаться разом.

Найбільше мені запам’яталось, коли батько вчив мене їздити на ровері. Ми тоді провели близько двох годин разом. Я падав, не вписувався у повороти. Але вірив, що в мене вийде, бо тато був поруч. Відчував татову підтримку. І коли він відпускав ровер, щоб я міг їхати самостійно, я відчував велику довіру з його боку, що я зможу сам, навіть якщо за два метри впаду. В цій історії найпам’ятніше, що тато мене вчив, – ці хвилини незабутні. Спільно проведений час. По-чоловічому.

Ще тато вчив мене кататись на лижах: «плугом, плугом» – пам’ятно. Весело зараз згадувати.

Коли був меншим, тато носив мене «на гаргошах» – я дуже це любив. Коли ми приїжджали в село до його батьків, він розкручував мене навколо себе, тримаючи за руки, – і я ніби літав. Після такого крутилось в голові як у п’яного.

В місті ми часто переїжджали. Коли ми жили на одній з квартир, батько нам зробив турнік з кільцями. Щоб ми росли.

Я дуже любив – і це безумовно батькова заслуга – коли батьки разом з їх друзями з інших сімей виїжджали машиною за місто, там палили вогонь, співали пісень. І я мріяв, що як стану дорослим, теж так робитиму – збиратимусь вже зі своїми друзями коло багать. І так сталося.

Тепер я вже розумію, а колись навіть не уявляв, що твориться у татовій голові: векселі, бартери, партнери, позики, підстави, податки, кредити, квартира, машина... зрештою ми – його сім’я, – невідомо як, але досить-таки вдало вписувались у весь цей словоряд.

А його вміння вирішувати проблеми – взагалі варте багато слів та захоплення.

Мій тато – добрий. Він любить допомагати людям, і як би я може цього не хотів, ця риса передалась мені. Як і багато іншого.

Але найголовніше – батько передав мені віру в Бога, і навіть якщо б він не зробив всього іншого для мене, а лише це, то вже б можна було пишатися ним.

"Я починаю краще розуміти тата”, – сказав мені брат тиждень після того, як в нього народилась донечка.

Найкраще батьків розумієш тоді, коли сам стаєш батьком.

Часто, або майже завжди, батько є прототипом Люблячого Батька – Бога. І воно правда. Але як довести людині, котра ніколи не бачила свого земного тата, що Бог є Люблячим Батьком?

Я свідомий, що мій тато може і не ідеальний, але завдяки ньому я є, зокрема є саме такий, а не інший. Я люблю, ціную і пишаюсь своїм татом.

Важливо також прощати своєму батькові, часто це дуже важко, але безсумнівно можливо і потрібно. Батько також потребує мого розуміння.

Василь Возняк

Фото: theamericanwomanmagazine.com

Рейтинг: 4.8 Голосів: 42 Переглядів: 2384
Ваша оцінка: 101352

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (3)

+

Додати коментар



    • 16 Серпня, 2013 18:07Natalka Saranchyk Відповісти
    • Дякую, Василю, за це ділення!


    • 15 Липня, 2013 17:32Василь Відповісти
    • Приємно, що сподобалось. Дякую.


    • 13 Липня, 2013 11:17Ігор Слотюк Відповісти
    • Класно! Люблю "Дивенсвіт" за такі теплі й світлі матеріали: "сімейні цінності", "любов", "доброта"... = .)