Катехизм. Людина

15.03.201312:24 Протягом «шести днів» Бог творить світ, готуючи його для людини: «Неприродно було начальникові з’явитися раніше від підлеглих; але після того, як було підготоване володіння, слід було показати й царя». Створюючи людину, Бог увінчує нею творіння: «У чому велич людини? Не в схожості до створеного світу, а в тому, щоб бути на образ єства Творця»


 

Дуже просимо Вас знайти час для детального ознайомлення із цим текстом Катехизму УГКЦ та коротко відповісти на запитання:

  1. Що у цьому фрагменті для мене незрозуміле?
  2. Яке речення чи фраза мене особливо вразили, чи вважаю їх особливо важливими?
  3. Запрошуємо також ділитися цитатами різних авторів, які можуть допомогти зрозуміти саме цей фрагмент Катехизму. Цікаво нам буде почути і Ваші побажання, Ваше бачення майбутнього молодіжного Катехизму.
  4.  

«Тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли,
господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими;
перед Тобою навкруги стоять серафими»
(Анафора святого Василія Великого)

2. Видимий і невидимий світ

113   Символ віри вказує на два виміри сотвореного Богом світу – видимий і невидимий. Про поєднання у творінні всього видимого і невидимого навчає святий Максим Ісповідник. Він, спираючись на слова святого апостола Павла про те, що «усе» було Христом і для Христа створене (див. Кл. 1, 16-17), під отим «усе» розуміє видиме земне і невидиме небесне, видиме людське і невидиме ангельське. Христос, воплотившись, нерозривно поєднався з творінням у «тілі і крові» Його людської природи[1]. Усе творіння, видиме і невидиме, існує не завдяки власній природі, а завдяки діянню Божого Сина.

114   Ангели, небесні безтілесні істоти (духи)[2], «мають буття з волі Отця, вводяться в буття дією Сина і звершуються в бутті присутністю Святого Духа»[3]. Бог як найвищий Ум створив ангельські уми, зробив їх причасниками невимовної Божої слави, уклав їхнє нетлінне єство. Ангели – світила, що відбивають світло Боже; вони прийняли від першого Життя життя вічне, споглядаючи вічну Славу і Премудрість, і тому повні світла, як дзеркала[4].

115   Існування невидимого світу ангелів свідчить про багатство й розмаїття сотвореного Богом світу. Видиме й невидиме належить до одного творіння, яке Бог бачить добрим. Як особи люди й ангели мають можливість будувати особові, духовні відносини з Богом і між собою: «Днесь горнє з долішнім празнує, і долішнє з горнім разом розмовляє»[5].

116   Анафора святого Василія Великого згадує дев’ять ангельських чинів: «Тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими». Ангельські чини названі «хорами» через сопричастя з Богом і між собою. Ангели безнастанно возносять «хвалу Богові» – перебувають у світлі Божої слави.

117   У Святому Письмі ангели являють Божу присутність у світі, звіщаючи людям Божу волю. Деяких із них Святе Письмо називає на ім’я: Михаїл (див. Од. 12, 7; див. Юд. 1, 9), Рафаїл (див. Тов. 12, 15), Гавриїл (див. Лк. 1, 19.26). Ангели допомагають людям у духовному зростанні (див. Євр. 1, 14). Передання Церкви навчає про те, що Бог дарує кожній людині ангела-хоронителя: «Ангелів поставив ти хоронителями»[6]. Єдність видимого і невидимого творіння – людей і ангелів – виявляється в Божественній Літургії, коли земне виражає небесне і люди співслужать з ангелами: «Ми херувимів тайно являємо і животворящій Тройці трисвяту пісню співаємо […]: Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна на висотах. Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє»[7].

 

«Ти бо створив людину, взявши порох із землі»
(Анафора святого Василія Великого)

3. Людина – вінець творіння

118   «Господи […], що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш? Мало чим зменшив Єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук Твоїх, усе підбив йому під ноги» (Пс. 8, 2.5-7). Такими словами Святе Письмо оспівує людину. Господь Бог поставив людину володарем творіння: «Нехай вона [людина] панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі» (Бут. 1, 26).

119   Протягом «шести днів» Бог творить світ, готуючи його для людини: «Неприродно було начальникові з’явитися раніше від підлеглих; але після того, як було підготоване володіння, слід було показати й царя»[8]. Створюючи людину, Бог увінчує нею творіння: «У чому велич людини? Не в схожості до створеного світу, а в тому, щоб бути на образ єства Творця»[9].

120   На цій підставі Григорій Ніський навчає: «Гідність людини вища від її буття […], оскільки вона вільно, повновладно управляє своїми бажаннями»[10]. Гідність людини – в образі Божому. Сам Господь оберігає непорушною гідність людини та піклується нею: «Хто ще, крім Мене, вірніше служить тобі? Тобі все творіння для служіння я сотворив. Небо і земля тобі служать; небо вологою, а земля плодами. Для тебе сонце світить і гріє, місяць із зорями ніч освітлює! Для тебе хмари дощем землю напоюють і земля, служачи тобі, зрошує всіляку траву й дерево плідне! Для тебе ріки приносять рибу, а пустелі живлять тварин»[11].

«Вдостоївши її образом Своїм, Боже,
Ти поставив її в достатньому раю»
(Анафора святого Василія Великого)

а. Людина – на образ і подобу Божу

121   Книга Буття розкриває глибинний зв’язок людини з Богом: «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу» (Бут. 1, 26). Святий Іриней Ліонський, коментуючи ці слова, тлумачить: «Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою»[12]. Саме на образ Христа – воплоченого Сина Божого – сотворено людину; вона є «образом Образу»[13], існує «в Христі», у якому вона усиновлена Богом; збагнути людину можна «через Христа»[14].

122   У своїй сутності людина, як твердять Святі Отці, є «взірцевим образом невимовного, непізнанного і безсмертного Бога»[15], має «здатність ума і свободи»[16] і внутрішню силу самовизначення[17]. Отож Святі Отці стверджують, що «образ Божий» у людині – це підстава її буття, існування та особистісного самовизначення.

Кожна людина має щонайменше два покликання. І до речі, правильніше буде вживати слово "покликання", а не "призначення". Покликання – це запрошення щось робити. Господь покликав людину до життя, тобто дав їй дар життя. Більшість цей дар приймає, проте бувають люди, котрі за різних обставин відкидають це запрошення, тобто позбавляють себе життя. Друге людське покликання пов’язане з тим, що Господь Бог наділив кожного з нас особливим життєвим шляхом, унікальними, властивими тільки їй талантами та можливостями. Це покликання вкладене в людську особистість. Наданий дар людина може прийняти, використати, розвинути або змарнувати. Господь Бог нас не призначає. Це важливо розуміти, бо призначення – означає примус. А вибір повинен бути завжди вільним. Блаженніший Любомир Гузар

123   Людина – як образ Божий – завжди стремить до свого Первообразу: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42, 2). Це стремління святі Отці називали прагненням людини досягнути «подоби Божої». За словами святого Григорія Ніського, «богоподібність полягає в тому, щоб наша душа якоюсь мірою уподібнювалася до найвищого Єства»[18], а святий Йоан Дамаскин вважає, що «вираз на подобу означає уподібнення до Бога в чеснотах, наскільки це можливо для людини»[19].

124   Кожна людина, яка приходить у світ, покликана уподібнитися до Бога, досягнути обожествлення: «Нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи» (2 Пт. 1, 4). Така участь у Божій природі є щастям людини. «Божої подоби» людина може досягнути лише у вільному виборі та згоді й у співдії з Божою благодаттю: «Досягнення богоподібності потребує нашої співдії […] Коли ум починає з великою насолодою сприймати благість Божу, тоді благодать наче живопише на образі Божому риси богоподібності»[20].

1) Зростання особи від образу до подоби Божої

125   Ісус Христос, на образ Якого створена людина, є воплоченим Сином Божим, другою Особою Божою, що прийняла людську природу. Людина, подібно до Христа, є особою. Зростання людини від образу до подоби Божої є особовим зростанням, яке відбувається у вільному спілкуванні людини з Богом. Людина зростає від стану «першого Адама», описаного в книзі Буття, до «другого Адама» – Боголюдини Христа. «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам – духом животворним […]. Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (1 Кр. 15, 45-49).

126   Створена доброю, людина мала поступово досягати досконалості. Ось чому святий Іриней порівнює райський стан першого Адама з невинністю дитини: «Бог міг створити людину вже відразу досконалою, але позаяк людина була тільки-но створена, вона була б неспроможною прийняти цю благодать, а одержавши – втримати»[21]. Зростати до другого Адама – Христа – це приймати благодать Святого Духа аж до постійного перебування в ній, «поки ми всі не дійдемо до єдності у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13).

127   Обожествлення людини, згідно з предвічним Божим задумом, можливе завдяки воплоченню Божого Сина, через яке людина отримує дар стати учасником Божої природи (див. 2 Пт. 1, 4), «богом по благодаті», та осягає вічне життя. «Ми не сотворені богами спочатку. Спершу ми стали людьми, але опісля станемо богами. Це саме вияв повноти Божої милості, щоб ніхто не думав, що Бог заздрить або нещирий»[22]. Саме тому, що Бог нас полюбив, Він хоче, щоб і ми стали такими, як Він: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5, 48; див. 1 Пт. 1, 16).

2) Створена природа людини

128   Бог сотворив людину, як передає книга Буття, із «земного пороху» – матерії, вдихаючи їй «віддих життя», завдяки чому людина стала «живою істотою» (Бут. 2, 7). Святе Письмо зображує Творця в образі Гончаря, Котрий «ліпить» із земної глини людину на Свій Образ. Цим «Образом» (пор. Бут. 1, 27) є воплочений Божий Син: «Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння» (Кл. 1, 15-16). А людина сотворена на образ Сина: «Бог […] створив людину згідно й подібно до Свого Сина. Адже руками Отця, через Сина і Духа, була сотворена на образ і подобу Бога ціла людина, а не її частина. […] Досконала людина – то єдність душі, яка отримала Духа Отця, з тілом, що сотворене на образ Божий»[23].

129   Образ Божий визначає гідність людини вже в її тілі, яке є добрим. Добрість тіла, зокрема, полягає в тому, що через нього людина в спілкуванні здатна виражати себе як особу. Цю здатність людина отримує як дар Божий. Тіло людини здатне приймати в себе Духа Божого, тому й апостол Павло називає тіло людини «храмом Духа Святого» (пор. 1 Кр. 6, 19). У цьому – «таїнство» тіла й повнота його призначення. Саме тому християнство ставиться до людського тіла як до святині, посвяченої для служіння Богові та ближньому.

Молюся за вас, мої Браття, і прошу Бога, щоб дав вам силу боронити природні і Божі права кожної людської істоти і спільноти. Патріарх Йосиф Сліпий

130   Створивши людину на Свій образ, Бог покликає її до святості: «Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями» (1 Сл. 5, 23). Святий Григорій Ніський так тлумачить слова апостола: «Апостол Павло частину, що живиться, називає «тілом», що відчуває, позначає словом «душа», а ту, що мислить, словом «дух»[24].

131   Для освячення людини Бог дарував заповідь. Виконання райської заповіді «не споживати з дерева пізнання добра і зла» дозволяло б людині споживати з «дерева життя», тобто «увінчувало б її безсмертям»[25], переобразило б її «в одного Духа з Господом»[26], у «людину духовну, яка піддала своє тіло під владу Духа»[27].

3) «Чоловіком і жінкою створив їх»

132   Образ Божий – основа не лише особової неповторності людини, а й людської спільноти: «Сказав Бог: Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 26-27). Спільнота Осіб Пресвятої Тройці є первообразом людської спільноти. Святий Григорій Ніський трактує, яким саме чином перша людська спільнота є іконою Триособового Бога: «Адам, який не має сотвореної причини свого буття, і є ненароджений, на відміну від інших людей, є образом безпричинного Бога Отця, Вседержителя та Причини всього; народжений син Адама – образ родженого Сина і Слова Божого; а Єва, яка вийшла від Адама (але не народжена від нього), знаменує ісходящу Особу Святого Духа»[28].

133   Образ Пресвятої Тройці у людській спільноті – це природна єдність людської спільноти, що існує в сопричасті любові Адама і Єви. Доповнюючи одне одного фізично, психологічно і духовно, Адам і Єва є різними й водночас рівними особами.

134   Святе Письмо описує рівність і відмінність між чоловіком і жінкою, які творять первинну спільноту, у чудовому образі творення Єви з «ребра Адама» (пор. Бут. 2, 21). Адам визнає Єву «своєю»: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою» (Бут. 2, 23). Адам сприймає Єву як рівну йому особу та водночас як подругу життя (пор. Бут. 2, 24).

4) Свобода і відповідальність людини

135   Господь покликав людину до святості у свободі й відповідальності: «Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі» (Сир. 15, 15). Бог оселив людину в раю, дав їй свободу та заповідь для її осягнення, символом якої є заборона споживати з «дерева пізнання добра і зла»: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16-17). Цю заповідь Григорій Богослов тлумачить так: «Не для занапащення людини Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього […], а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це було, на мою думку, дерево споглядання, яке без жодної шкоди могли збагнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості»[29].

136   Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові – найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою. Людська любов випливає з Бога як джерела, бо «Бог є любов» (пор. 1 Йо. 4, 8). Свобода належить до Божого образу в людині, тому його благодать не відміняє свободи людини[30].

Треба дивитись на кожного передусім як на людину. Це також людина, яка чомусь відрізняється від мене. Але чи бути інакшим є гріхом? Блаженніший Любомир Гузар

137   Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі людина може й відкинути спілкування з Богом – це є зло. Бути вільним – це «здатність до вільного самовизначення»[31]. Зло не належить до творіння, воно з’являється, коли людина відмовляється від вибору добра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утверджується з кожним вільним вибором добра та обмежується узалежненням людини від зла[32] внаслідок її відмови від добра.

138   Людина відповідальна за свій вільний вибір: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 16-17). Ця Божа заповідь не обмежує свободи людини й не втручається у її вибір. Бог дарує заповідь для утвердження людини в добрі. Порушуючи заповідь, людина відкидає Бога й тим самим уводить у світ гріх, а з ним і смерть (див. Рм. 5, 12). Споживаючи плід із «дерева пізнання добра і зла», людина втрачає доступ до «дерева життя», губить свій зв’язок із Богом: «Спілкування з Богом є життя і світло, а відокремлення від Бога – смерть»[33].

139   Коли Адам і Єва порушили заповідь, то розірвали свій зв’язок із Богом. Їхній вибір став причиною смерті, а «дерево пізнання добра і зла» – її знаряддям. Таким знаряддям смерті був і хрест, приготований на Голготі для Божого Сина Ісуса Христа. Він, однак, приймаючи смерть на хресті, перетворює знаряддя смерті – хрест – на «дерево життя»: «Хрест, бувши напоєний кров’ю і водою із нетлінного Христового ребра, розцвів життям для нас»[34] і став «хрестом животворящим».

140   Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворящий Хрест у світлі Пасхи: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо». Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.



[1]        Максим Ісповідник, Питання до Таласія, 35.

[2]        Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Молитви на кожeн день, Неділя: Молитва до Пресвятої Трoйці.

[3]        Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 16, 38.

[4]        Пор. Октоїх, глас 1, понеділок, Утреня, канон безтілесним силам, тропарі пісні 7, 8.

[5]        Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлінь, молитва друга.

[6]        Анафора Літургії святого Василія Великого.

[7]        Пор.: Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, Херувимська пісня, анафора.

[8]        Григорій Ніський, Про устрій людини, 2.

[9]        Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

[10]       Григорій Ніський, Про устрій людини, 3-4.

[11]       Кирило Турівський, Слово про розслабленого.

[12]       Іриней Ліонський, Доказ апостольської проповіді, 22.

[13]       Пор.: Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»], (2 травня 1995), 15; пор. Григорій Ніський, Про досконалість до Олімпія монаха.

[14]       Пор.: Іван Павло ІІ, Енцикліка Redemptor Hominis [«Відкупитель людини»], (4 березня 1979), 10.

[15]       Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

[16]       Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІ, 12.

[17]       Пор. Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

[18]       Григорій Ніський, Про душу і воскресіння. Розмова з сестрою Макриною.

[19]       Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІ, 12.

[20]       Діадох Фотікійський, Сто глав про духовну досконалість, 89.

[21]       Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 38, 1.

[22]       Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 37, 4.

[23]       Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 6, 1.

[24]       Григорій Ніський, Про устрій людини, 8.

[25]       Теофіл Антіохійський, До Автолика, II, 24, 27.

[26]       Оріген, Гомілії на Євангеліє від Луки, 35.

[27]       Пор. Оріген, Гомілії на Євангеліє від Луки, 11.

[28]       Григорій Ніський, Про образ і подобу Божу.

[29]       Григорій Богослов, Слово 45 на Пасху, 8.

[30]       Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 45, 1.

[31]       Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

[32]       Пор.: Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 5.

[33]       Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 27, 2.

 

Фото: www.na-pulpit.com, http://pl.123rf.com,

Рейтинг: 4.8 Голосів: 12 Переглядів: 5056
Ваша оцінка: 100554

5

4

3

2

1

1 2 3 4 5

Коментарі (0)

+

Додати коментар